Показаны сообщения с ярлыком мотивация. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком мотивация. Показать все сообщения

вторник, 28 января 2020 г.

Мотивація в освіті: інструменти, прийоми та принципи

Успішний вчитель – успішний учень, або те, що мотивує на досягнення успіху учнем

Продовжуємо підбивати інтернет-конференції «Мотивація в освіті: інструменти, прийоми та принципи» та публікуємо основні тези виступу викладача історії, вчителя вищої категорії Шендерівського НВК Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської області та top-50 Global teacher Prize Ukraine-2019 – Валентини Кодоли. У доповіді лекторка висвітлює надважливі теми: успішний учитель – успішний учень, створення позитивного психологічного мікроклімату на уроці та фактори досягнення учнем успіху.

Корисні сервіси для вчителів

Лекторка розповіла про корисний безкоштовний сервіс «ClassroomScreen», що допоможе вчителю якісно організувати свою роботу на уроці: наприклад, встановити годинник на робочому столі чи таймер для виконання учнями певного завдання, а урізноманітніти урок допоможе віртуальний світлофор (як саме – обирати вчителю). Ще на цьому сервісі можна щось намалювати/написати у віртуальному блокноті або швидко згенерувати QR-код.
Додатково Валентина Кодола запропонувала вчителям сервіс «Tricider», за допомогою якого можна організувати бліц-опитування для учнів, паралельно встановивши у попередньому сервісі таймер із обмеженням часу. 

Нові технології у системі навчання: бути чи не бути?

Валентина Кодола ділиться власним досвідом учителювання і зазнчає, наскільки важливо постійно «йти у ногу з часом» та опановувати нові технології у системі освіти. Адже це дозволить урізноманітнити заняття. 
Сама лекторка створила авторські підручники з історії (спершу вони були у паперовому вигляді, а згодом стали електронними із гіперпосиланнями на тести/відео тощо), за допомогою яких діти можуть якісно підготуватися до роботи на уроці та закріпити отримані знання вдома. Тож висновок один: новим технологіям таки бути!

Інноваційні методи обміну інформацією

Учителі для самопрезентації, обміну досвідом і знаннями можуть навчитися створювати сайти та Ютуб-канали. Ще лекторка радить використовувати у освітньому процесі соціальну мережу Facebook. Такі новітні способи подачі інформації покращуватимуть комунікацію вчителів та дітей, а також викликатимуть повагу з боку ваших шкільних вихованців. 
Оскільки Валентина Кодола є автором і редактором статей на Wikipedia, тож у своїй доповіді вона не могла не торкнутися і цього досвіду. Лекторка стверджує що написання статей (успіх учителя) сприяє успішності та розвитку учнів. Вона заохочує та навчає учнів писати власні матеріали, та закликає інших учителів долучатися до створення власного Вікі-контенту. 
Успішний учитель – це...
  • зацікавленість процесом навчання;
  • любов до своєї роботи та мотивування учнів наполегливо працювати; 
  • гарне почуття гумору; 
  • позитивне ставлення навіть до стресів;
  • очікування високих результатів від учнів;
  • справедливе ставлення до кожного вихованця;
  • гнучкість та швидка адаптація до інновацій в освіті;
  • активне використання інтерактивних методів.
Більш докладно про те, що мотивує учня на досягнення успіху, та інші важливі моменти обговорення можна дізнатися безпосередньо з виступу:
Конференція «Мотивація в освіті: інструменти, прийоми та принципи» відбулася 18 січня. Це був день, насичений корисною інформацією, дієвими порадами та приємним спілкуванням. Щоб переконатись у цьому, перегляньте запис конференції на нашому YouTube-каналі та отримайте свою дозу мотивації!

воскресенье, 19 января 2020 г.

мотивація дітей до навчання в теперішньому світі

Різки, емоційний крик та гуманність: мотивація дітей до навчання в теперішньому світі

Політологиня Катерина Шульман розказує, чому сьогодні мотивація дітей до навчання стала проблемою та при чому тут політика.

Проблема мотивації дітей до навчання доволі реальна та не така вже й нова. Постійно вчителям та батькам доводиться вигадувати нові підходи, що будуть працювати саме з їхніми дітьми. Батьки продовжують вигадувати різні дурниці, на кшталт “Якщо не будеш вчитися, то підеш працювати прибиральницею/двірником” Діти швидко розуміють, що це маніпуляція та перестають реагувати на це. Більш досвічені батьки розказують про важливість розвитку нейронних зв'язків задля уникнення деменції в зрілому віці. Проте цей вік та старість дуже далеко від дітей, тому й ці аргументи працюють не дуже добре. 
Довгий час (а якщо відверто, то й зараз не рідко) старші намагаються “мотивувати дітей” насильством.
Століттями дітей наказували, не сприймали їх як особистостей. Та й сьогодні в нашому праві дитина до повноліття не є повністю дієздатною. Довгий час це пояснювали тим, що дитина не може зрозуміти якісь аргументи та зробити раціональні висновки, тому з нею нема про що говорити, й фізичний біль в цьому випадку може допомогти краще, ніж розмови.
Із часом людство почало гуманізуватися. Через це стає все виразнішою прірва між суспільними цінностями та школою. Люди хочуть, щоб в школа теж була гуманною до дітей - не карала їх, не соромила та й взагалі, не травмувала психічно. Водночас вимоги до освіти постійно тільки зростають - від викладачів вимагають все більше. І цілком закономірно, що деякі педагоги загадуються над питанням, а як вгамовувати дітей та встигати все, якщо навіть не можна підняти голос на них?
Звісно, це доволі провокативне та складне питання.
Лише подивіться на коментарі під будь-якою дискусією “Чи можна бити дітей”. Так чи так, вс зводиться до того, що в родині бувають різні випадки та ситуації. Одне - коли у вихорі емоцій хлопнути дитину по попі, бо вона тільки що ледь не впала з шафи чи ледь не вискочила під машину. Й зовсім інше, коли такі побиття стають регулярними, а ще більше - превентивними.
Так само, коли вчитель крикне на дитину, захлеснутий емоціями - це одне, й зовсім інше, коли у вчителя така традиція - кричати, карати, грубити та принижувати. Норма й поведінкові практики - ось де криється ця межа.
Тому держава має контролювати цю норму - запобігати насильству над дітьми та напрацьовувати нові норми, що унеможливлюють каральні практики в освітніх закладах.
Держава ж забезпечує освітою всіх громадян, допомагає в опановуванні різних практик та пристосуванні до життя. Водночас, держава виховує в дітей лояльність до себе. І тут вже питання - лояльність до влади чи до держави, як такої?
Можна прищеплювати різні цінності дітям, та важливо не переступити ту ледь видну межу. Коли в школах висить портрет президента - це добре чи погано? А якщо в класі висить розп'яття та в холі школи стоїть скульптура Божої Матері? А якщо уроки починаються з гімну - це надмірне нав'язування чи необхідне патріотичне виховання? Кожне суспільство дає на це свої відповіді. Та важливо ці відповіді відшукувати та усвідомлювати - яка мета вашої освіти, вашого навчання. Тоді й методи мотивації будуть відшукуватися свої.

Джерело: Такие дела

Как работает детская мотивация

10 способов правильно мотивировать ребенка

Как работает детская мотивация и что сделать для того, чтобы она появилась
Любой родитель знает, что едва ли не самое сложное во взаимоотношениях с ребенком — не заставить, а мотивировать его сделать что-то. Разберемся — чем же всё-таки можно, полезно и правильно мотивировать детей. На какие кнопки следует нажимать — рассказывает Ксения Букша.
Сначала немного теории (действительно мало, так что не расстраивайтесь). Любая система мотивации работает тогда, когда существует устойчивая цепь:
Я стараюсь => у меня получается => есть приятный мне результат => я стараюсь…
Любое размыкание этой цепи ведет к тому, что мотивация не работает.
Примеры:
1. Ребенок с дисграфией старается писать правильно, но пока не дозреет мозг и не будет проведена определенная коррекционная работа, у него не будет получаться. Правила учить бессмысленно. Цепочка разомкнута уже на первой стрелке.
2. Ребенок знает, что если постарается, то может вымыть посуду хорошо, но ему просто скучен этот результат — в нем нет ничего интересного или приятного для него. Цепочка разомкнута на второй стрелке.
3. У ребенка плохой контроль над импульсами, или он напрочь не верит в себя. Он знает, что если постарается, то сделает, и ему нравится, когда получается, но его эмоции «не запоминают», что за усилиями следует приятный результат, и цикл мотивации не формируется. Последняя третья стрелочка очень слабая и постоянно размыкается.
Теперь посмотрим, как же нам все-таки наладить эти стрелочки, чтобы они работали всегда.

1. Забота

Иногда для поддержки стрелочек мотивации нужно просто находиться в контакте с ребенком и правильно заботиться о его нуждах.
Реальная история. Дима не мог сам делать уроки, хотя хорошо соображает и примеры для него легкие. Но он постоянно отвлекался, в результате дело затягивалось надолго, да и результат был не очень.
В чем проблема и как тут можно позаботиться о Диме? Задача «сделать уроки» слишком большая для Диминого неустойчивого внимания. В результате разорвана первая же стрелочка — Дима не может постараться так, чтобы получилось. Значит, надо нарезать ему эту работу на съедобные кусочки. Мама заводит таймер на 15 минут и все это время молча сидит рядом с ребенком. Дима видит, что сидеть осталось совсем недолго, и тиканье стрелок само напоминает ему о том, что надо решать дальше. Ровно через 15 минут таймер звонит, Дима бежит на кухню, пять минут прыгает под музыку, а потом возвращается к заданию. Мама не уговаривает, не натаскивает, она просто молча сидит рядом и задает рамки.
Очень быстро Дима стал делать уроки за 45 минут, а через год научился пользоваться будильником сам. Теперь он делает уроки без мамы и без напоминаний, что казалось всем фантастикой.
Другой пример. Мальчик не хотел ходить в бассейн. Маме удалось выяснить, что дело — в плавках! Они были не того фасона, и мальчик их стеснялся. Проблема была решена. Через три года подросший мальчик снова отказался ходить на плавание. Мама снова провела исследование и поняла, что мальчика троллит старший парень в группе. Перевели в другую группу, и снова стал плавать с удовольствием. Но узнать, в чем дело, было не так-то просто. А не было бы доверия и контакта — и позаботиться бы не получилось, и мотивация к плаванью зачахла.

2. Совместная деятельность

Когда мы делаем что-то вместе с ребенком, то стрелочки работают лучше, потому что мы можем незаметно сделать ту часть, которая у ребенка не получается, и варьировать ту, которую он делает сам. Это особенно уместно тогда, когда проблема с первой стрелочкой (стараюсь => получается) или с верой в себя (получилось => получится снова). Но и если ребенку просто не хочется делать какой-то скучный кусок работы или учения, совместная деятельность тоже может помочь — ну просто потому, что вместе не так скучно. Потом ребенок привыкнет, втянется и запомнит, что за скучным куском всегда следует интересный (а если нет — стоит задуматься, нельзя ли достичь результата другим способом), или что скучную работу можно сделать быстро, чтобы поскорее перейти к более приятным вещам.

3. Маленькие поощрения

«За каждую красивую букву — одна изюминка».
Это гораздо лучше работает, чем «за каждую красивую страницу — пирожное».
И намного, неизмеримо лучше, чем «за пятерку в четверти — гаджет».
Пусть наш ребенок умен не по летам, это неважно: ему все равно трудно выносить чересчур длинные дистанции от одной стрелочки до другой
Маленькие, совсем маленькие поощрения действуют не как награда (которой страшно лишиться и за которой нужно долго и трудно подпрыгивать), а как забавная традиция, как игра. Которую, конечно, нельзя возводить в абсолют и играть в нее на полном серьезе. Изюминки — это милая деталь, гарантия того, что происходящее (например, трудное обучение правописанию) проходит в атмосфере взаимного доверия и приятия. Что само по себе — мотивация.

4. Наше одобрение и неодобрение

С этим все психологи призывают не перебарщивать. Дело в том, что в идеале взрослый человек должен быть более-менее независимым от оценок окружающих. А если подсадить его на постоянное «молодец» и «нет, не люблю тебя, плохо постарался» (я утрирую, но подтекст бывает и такой) — станет вечно добиваться одобрения людей. Психологи правы. Но если его использовать в меру, этот метод эффективен и не вреден. Прежде всего там, где речь идет не про успехи, а про добро и зло. Мы можем и даже должны хвалить маленького ребенка за добрые дела и ругать за злые, и так как наше мнение важно для него, он привыкнет отличать добро от зла и потом сможет делать это сам.
Не все так строго и с достижениями. Вполне возможно хвалить ребенка за то, чего он добился с трудом, говорить ему о его прогрессе, о том, насколько лучше он стал читать или лазить. Это работает! Мотивирует! Важно только, чтобы не было прямой зависимости: «получилось — похвалили», иначе вместо мотивации получится страх неудачи.

5. Парадоксальные награды

Это когда человек ожидал, что его начнут тупо заставлять, а с ним доброжелательно поговорили, вошли в положение, помогли. Или когда человек долго старался, и хотя у него были плохие результаты (не поступил, провалил, подвел, не выучил), а родители после этого утешили чем-то хорошим (лучше нематериальным: хорошими словами, поездкой, походом в кафе, но можно и неожиданным небольшим подарком). Такое всегда запоминается. Конечно, тут нужно хорошо чувствовать, как в данном случае подействует наше поощрение. Смысл в том, что человек сам был расстроен и готов махнуть на все рукой, а мы его поддержали. Когда человеку было плевать на результат, парадоксальная награда за поражение не подействует.

6. «Сделал!»

«Получилось!» «Сделал!» «Эврика!» — это чувство для тех, кто его испытал, само по себе сильнейший мотиватор снова его испытать. Это азарт, эйфория от успеха, открытия, достижения. Мозг сам выдает себе награду — порцию эндорфинов, запоминает приятное переживание и жаждет его повторить. Теперь он готов дольше терпеть неудачи, скуку и трудности, потому что уже знает, что за этим последует награда. Так наш мозг дрессирует сам себя. Что мы можем сделать, чтобы эта цепочка закрепилась?
Необходимо почаще устраивать такие ситуации, в которых ребенок сам делает решающий шаг
Это просто с малышами — они, например, не замечают подсказки и очень радуются, когда угадывают правильный ответ (все помнят эти загадки в рифму на новогодних праздниках в детских садах). С ребенком постарше немного труднее, но если постараться — вполне достижимо. Нужно только так рассчитать нагрузку, чтобы он реально выложился, но при этом не сдался и не сдулся. Задание должно быть тяжелым, но не непомерным. Кстати, это здорово умеют хорошие тренеры — именно про таких говорят, что «спорт воспитывает». Но так же прекрасно воспитывает и другая деятельность, где есть это «сделал!» и есть тот, кто сможет правильно поставить задачу.

7. Поддержка внутренней мотивации

Человек, например, хочет играть на скрипке. Но лень заниматься по часу в день, опускаются руки при трудностях. А успехов (вот этого «сделал!») пока нет — до концертов еще не рукой подать. Как быть? Поддержка внутренней мотивации состоит в том, чтобы человек постепенно научился получать удовольствие и от маленьких, внутренних побед (выучил красивую пьесу), и чтобы это удовольствие было таким большим, что помогало перетерпеть периоды, когда получается плохо. И тут простор для нашей фантазии: и рассказы про великих, у которых тоже не всегда получалось, и истории из собственной жизни, и создание атмосферы, и слушание музыки, и разговоры «вокруг» нее. Постепенно начинает формироваться образ «себя-скрипача» (необязательно потом становиться музыкантом, но пока ты играешь — ты скрипач!), «себя-дзюдоиста», «себя-котолюба», который всегда вовремя меняет лоток. То есть внешнее становится внутренним и уже как-то неловко, когда сегодня не позанимался или кота не обслужил.
Как и все другие мотивации, эта не универсальная и сработает не со всеми. Кроме того, в примере с музыкой или дзюдо три четверти успеха — хороший учитель. Но и мы тоже важны.

8. Коллективная и семейная мотивация

Это на самом деле мощный инструмент при условии, что дети дорожат принадлежностью к группе. Как автокресло гораздо безопаснее, если ставить его на базу, так и коллективная мотивация работает гораздо круче, если в обычной жизни эти самые коллективные и семейные ценности приносят нам радость.
Если в нашей семье «принято» много всего такого, что ребенок любит, то он нормально воспримет и тот факт, что у нас «не принято» многое из разрешенного сверстникам, или что с него требуют больше, чем с них. Если родители при этом ведут себя умно (не принижают тех, кто не следует таким же правилам, как у нас), ребенок вовсе не будет чувствовать себя изгоем или еще как-то страдать.
Но очень важно следить за балансом приятных и полезных традиций. Об этом знают умные верующие родители, которые по-разному приучают разных детей к церкви: «кто-то и в четыре года может отстоять всю службу, а кого-то и в семь надо просто провести к чаше и потом увести».
Вне семьи коллективная мотивация тоже работает, и мы можем о ней напоминать, но только в позитивном ключе, не «ты подведешь ребят и тренера», а «чтобы ваша команда лучше сыграла».

9. Справедливость

Когда дети становятся немного старше, они начинают интересоваться справедливостью, правилами и законами. Этот интерес можно использовать для мотивации на разные не очень желанные, скучные или трудные дела. Например, не все любят помогать по дому, заниматься лечебной физкультурой, сидеть с младшими братьями или сестрами.
Не всегда хочется и вести себя прилично, особенно когда другие ведут себя плохо. Чувство справедливости может прийти на помощь и создать мотивацию там, где ее не было. Это произойдет только тогда, когда речь пойдет одновременно и об обязанностях, и о правах! Справедливо, что если в квартире живут все, то и уборкой занимаются тоже все — по мере сил. Но справедливо и то, что если Леша весь день клеил обои, теперь его святое право — весь вечер просидеть на форумах про Гарри Поттера, и мы не будем его трогать.
Разговор о справедливости будет неполон и неправдив, если не вспомнить и о несправедливости, которой очень много в жизни и которую мы можем своими силами сгладить
И я не только и не столько о благотворительности или волонтерстве — скорее о том, как мы помогаем друг другу. Несправедливо, что у тебя диабет и приходится все время колоть себя иголкой, но мы ужасно сочувствуем тебе и можем в знак солидарности, пока ты не привыкнешь, вместе с тобой всей семьей замерять друг другу сахар.
Так справедливость становится подпоркой для всех трех стрелочек.

10. Планирование будущего

Работает только со старшими подростками, да и то далеко не со всеми. Но уж если сработает, то обо всем остальном можно больше не беспокоиться. Но получится, если: не подменять цель ребенка своей; не обескураживать («какой из тебя танцовщик, это надо рано начинать, а ты неловкий и неритмичный»); наша цель — продумать вместе с подростком последовательность шагов, каждый из которых должен быть понятен и соизмерим; продумав их, мы не давим: человек имеет полное право передумать на любом этапе процесса, это абсолютно нормальное явление, которое не должно нас разочаровывать. Наоборот, весьма удивительно, когда этот способ срабатывает. Но срабатывает ведь у некоторых! Иногда очень неожиданно. Поэтому мы о нем и пишем.
И еще немного примеров для иллюстрации:
Ходить в магазин для прабабушки: семейные ценности и справедливость.
Дополнительно учиться английскому: в зависимости от ситуации — забота (понять, что именно трудно и скучно, сделать это легче и интереснее); совместная деятельность и поддержка внутренней мотивации (вместе смотреть захватывающий сериал на языке); планирование будущего (если в нем важную роль играет знание языка).
Доиграть уже фактически проигранный командный турнир — коллективная мотивация.
Решать задачки по математике: если не получается — забота, совместная деятельность, маленькие поощрения. Когда получается — внутреннее «сделал!» Если задачи становятся важной частью жизни — поддержка внутренней мотивации, планирование будущего.
Удерживание от драк и вранья: забота (понять, почему дерется и врет, и помочь достичь этой цели иначе); наше одобрение и неодобрение; если причина в импульсивности — маленькие поощрения; коллективная и семейная мотивация («у нас не дерутся и не врут, и ты не будешь»); справедливость.
Сделать так, чтобы охотно сидел с маленьким братом: забота, совместная деятельность (показать подростку, как можно нескучно играть с малышом); семейная мотивация.
Научиться тому, к чему нет талантов: забота, совместная деятельность, парадоксальные награды, «сделал!».

суббота, 11 января 2020 г.

для мотивації учнів

7 порад для мотивації учнів до навчання

Добірка порад для мотивації дітей до навчальної діяльності.
Інтерес до пізнання світу зароджується у дітей із перших років життя. Але як зберігти його протягом шкільних років? У цьому допомагає мотивація. Утім, не завжди. Інколи дітям заважає негативний досвід, через який удосконалюватися та йти до успіху вже не дуже й хочеться. Тож викладачі мають створити правильні умови та атмосферу у класі: це надихатиме школярів на плідну роботу, допоможе їм розвиватися та ставати кращими. 
Ми підготували для вас добірку порад, які допоможуть відродити інтерес до навчання та мотивуватимуть дітей до саморозвитку.

Дайте дітям можливість відчути себе компетентними

Що найкраще спонукає дітей щось робити? Часто це наявність шансу на успіх або відчуття того, що на виконання завдання точно вистачить сил та натхнення. Допоможіть своїм вихованцям знайти позитивні моменти навіть у найскладніших завданнях та набути впевненості у їх виконанні. Якщо учні відчуватимуть себя компетентними та впевненими, шанси на те, що їм сподобається виконувати завдання, істотно зростуть. А що, коли результат не буде гарним? Це не проблема. Коли діти мотивовані, невдала спроба не збентежить їх, а навпаки, стане стимулом. 

Дитина має зосереджуватись на процесі та зусиллях, а не виключно на результаті!

Учні докладають чимало зусиль, але не отримують бажаних результатів? Похваліть дітей за те, що вони старанно виконували завдання та вкажіть, що завдяки цьому є певні успіхи. Пам'ятайте, кожна дитина – унікальна і має власні таланти та інтереси. А щоб точно мотивувати дітей, контролюйте процес виконання завдання, та за необхідності трохи підкажіть, у якому напрямку варто рухатися. 

Зробіть внутрішню мотивацію дитини сильнішою за зовнішню

Якщо коротко, то внутрішня мотивація – прагнення особи до досягнення мети, а зовнішня – викликана зовнішніми чинниками на кшталт слави, солодких винагород, оцінок тощо. Внутрішньо мотивовані діти постійно прагнуть розвитку, шукають нові шляхи самовдосконалення – все це допомагає їм досягати успіхів у житті. А от зовнішньо мотивовані діти надто залежні від матеріалних проявів мотивації: як тільки зникає винагорода, в учня зникає бажання щось робити.

Мета – найкраща мотивація

Попросіть дітей завести зошит, де б вони записували свої плани та цілі. Щоб було цікавіше, сторінки можна оформлювати не офіційно (у вигляді схем чи таблиць), а творчо (з малюнками, наліпками тощо). 
Цілі допоможуть дитині визначитись із напрямком, у якому треба рухатися та розвиватися, що є запорукою перспективного майбутнього. Усі цілі у зошиті варто поділяти на 2 категорії: прості (не спізнюватися до школи, не забувати підручник) та серйозні, довгострокові (поетапне планування завдань). 
Ви можете завантажити готовий шаблон для записування планів і цілей.

Мотивуйте змаганнями

Діти обожнюють змагання та інстинктивно прагнуть перемагати. Можливо, і це варто використати у якості мотивації? Якщо сказати дітям, що потрібно розв'язати дві задачі з математики, це не запалить вогники в їхніх очах. А що, якщо кілька груп школярів змагатимуться між собою: хто швидко та правильно розв'яже задачі? Ну от! Зовсім інша реакція. Жага до перемоги та здорова конкуренція мотивуватимуть учнів виконувати завдання і здобути звання переможців. Зловживати цим методом не варто, оскільки постійні змагання можуть просто набриднути учням, після чого не викликатимуть жодного інтересу. 

«Іграшкові перегони»

Ця вправа допоможе мотивувати учнів молодших та середніх класів. Для неї вам потрібно:
  • узяти аркуш паперу (бажано формату А3), намалювати на ньому кілька ліній із 15–20 крапками на них, що буде трасою для перегонів, а також лінії старту та фінішу;
  • записати окремо завдання, які потрібно виконувати учням (наприклад: у тексті підкреслити всі іменники, прикметники, записати фонетичну транскрипцію слова і т.д.);
  • узяти невеличкі іграшки (4, 5 або 6 тваринок) та поставити їх на початок доріжки;
  • об'єднати клас у групи та призначити кожній тваринок, за яких вони гратимуть (кількість груп має відповідати кількості іграшок на трасі для перегонів);
  • далі діти мають виконувати завдання по пунктам та переставляти фігурки.
Переможе та команда, яка першою дістанеться фінішу. 

Кредит довіри

Іноді вчителі можуть використовувати прийом мотивації «Кредит довіри», яким не варто зловживати. Суть: учитель замість поганої оцінки ставить у щоденнику та журналі відмітку «у кредит», тобто це своєрідний шанс для школяра проявити себе і довести вміння виконати завдання. Дитина повірить у свої сили та намагатиметься виправдати довіру учителя, наполегливо працюючи. 
Усі ці прийоми зроблять навчальний процес захопливим та цікавим, що залучатиме до роботи у класі навіть тих дітей, які не завжди виявляють активність. Школярам потрібні ситуації успіху на уроці, бо вони багато в чому визначають ставлення учнів до світу, їхню внутрішню гармонію, бажання вчитися та пізнавати нове.
Мотивувати учнів на навчальні досягнення не так уже і складно, головне – повірити у себе та дітей. Бажаєте дізнатися більше про прийоми мотивації, почути безліч корисних порад, а ще дізнатися, як самим не втратити мотивацію до роботи? Про все це говоритимемо вже 18 січня на новій інтернет-конференції «На Урок» – «Мотивація в освіті: інструменти, прийоми та принципи». Досвідом ділитимуться педагоги-практики, які точно знають, як замотивувати себе та учнів, одночасно уникнувши емоційного вигорання! Реєструйтеся, буде цікаво та пізнавально!

среда, 8 января 2020 г.

Критика – чи можна її полюбити?

Три особливості сприйняття, що руйнують конструктивну критику

Критика – чи можна її полюбити?
Як наше сприйняття робить критику неконструктивною.
Критика ставить у слабку позицію, примушує почуватися незручно, викликає почуття сорому. Більшість учнів вважають саме так. І не має значення, що вони неодноразово чули про корисний вплив зворотного зв’язку. Подібне ставлення до критики формується ще у школі, а потім ця звичка зберігається у дітей під час навчання в університеті та навіть у дорослому житті.
Сьогодні ми проаналізуємо лише деякі з факторів, що перешкоджають коректному розумінню критики та руйнують її позитивне значення.

Коли причина у критику?

Кожен учитель знає, що критика має бути конструктивною. Утім, інколи вона спрямовується безпосередньо на особистість учня. Про яке покращення ситуації у такому випадку може йти мова? Якщо критику забарвлює особисте ставлення, це привід замислитися чи взагалі утриматися від обговорення. Особливо, коли дотримання правил, наведених нижче, здається неможливим:
  1. Критикується дія, але не особа. Критика не має звучати як постановка діагнозу дитині, або педагогічним здібностям її батьків.
  2. Чи можна щось змінити? Якщо ні, критикувати не варто. На жаль, для декого критика – можливість продемонструвати власне «я» та бути почутим, що значно цінніше за допомогу іншому.
  3. Критикуємо наодинці. У жодному разі не публічно.
  4. Зауваження мають бути не лише об’єктивними, а і конкретними. «Мені не подобається» – просто беззмістовно, адже це не можна використати як аргумент. Тим більше, що якісна критика вже містить шляхи до подолання проблеми.

Оцінювання особистості чи роботи?

Цей пункт із попереднього списку варто винести окремо, адже учні не завжди здатні відділити роботу від власної особистості, а отже і критику роботи від критики власного «я».
Дійсно, робота є відображенням нашого поточного стану та досягнень. Утім, варто пам’ятати, що це лише сходинка, етап, на якому тимчасово знаходиться особистість учня і його чи її навички. Здоровим сприйняттям є розумне розподілення – не перекладати відповідальність на інших, але і не триматися за зроблене так, неначе це фортеця, яку обов’язково треба втримати.
На жаль, учні часто схильні ототожнювати себе із власною роботою. У такій ситуації школярі чекають на «удар» та заздалегідь налаштовані захищатись, адже критика руйнує їхній звичний образ життя та самих себе. 

Комплекс чистого аркуша

Припускатися помилок – нормально, а інколи і корисно. Утім, подеколи учні сприймають невдачі як пляму на власній репутації, недолік, що тягне їх на дно соціальної групи. Звідси і береться комплекс «чистого аркуша». На думку дитини, помилок краще не припускатися взагалі, або пережити дорікання та якомога швидше забути їх, повернувшися до нормального життя.
Діти ставляться до критики так само, як і до оцінок – що менше виправлень, то краще. Це призводить до того, що вони взагалі не бажають звертатися до вчителя за консультацією та коментарями. Порівняйте: західна освіта навпаки орієнтована на максимум індивідуальних консультацій та глибоку роботу над помилками.
У багатьох українських учнів відсутнє уявлення про ріст як чергу злетів і падінь. Або все добре одразу, або ніяк. Світогляду, що менше мотивує до роботи над собою, важко й уявити. 

Інформація сприймається інакше

На шляху до адресата інформація зазнає чималих трансформацій. Уявімо ситуацію: ви вказали на недоліки твору – довгі, складні чи надто заплутані речення. Помилки окреслені чітко, як і спосіб їх виправлення, утім, школяр може подумати, що ваша критика – комплімент. Просто дуже своєрідний. 
«Мій недолік – моя відзнака» – може подумати учень. Мислю складно, тому і речення складніші. Довші – та ж причина. Не надто зрозумілі? Просто люди звикли до більш простої подачі інформації, а мій текст творчий, тому підходити до нього зі звичайною міркою не варто. Чи сприймається у такому разі критика правильно? Ні. Виявляється, що критика – це «негативна похвала», а недоліки – зворотній бік позитивних якостей. 
Зауважте: «Нерозуміння» можна зустріти у багатьох випадках – сварка за лайку чи перегляд жорстоких фільмів. Діти можуть побачити у цьому привід для гордості, адже вони виявились готовими до сприйняття серйозних чи депресивних тем. Не те що дорослі! А у слові «вдосконалення» школярі нерідко чують заклик «ламати себе», «підлаштовуватися під суспільні рамки».
Отже, захист власного «я», комплекс чистого аркуша та неправильне розуміння – три особливості сприйняття, що руйнують мотивацію до змін. Завжди майте їх на увазі, адже ризик того, що вас не почують, надто серьйозний.

пятница, 27 декабря 2019 г.

5 вправ, що збережуть бадьорий настрій

П’ять порад учителю для збереження професійної мотивації

5 вправ, що збережуть бадьорий настрій протягом навчального року.
Чимало молодих учителів залишають сферу освіти впродовж перших п’яти років роботи, зіткнувшись із втратою професійної мотивації. Спочатку зникає ентузіазм, згодом падає концентрація, погіршується якість підготовки до уроків, з’являється роздратування, а поітм і думка – чи вартує воно того?
Звісно, на рівень мотивації впливають як внутрішні (любов до навчального процесу, навички спілкування з дітьми і колегами) так і зовнішні фактори (зарплата, статус викладання, складні умови праці, подальша освіта). Саме тому нижче ми розглянемо засоби мотивування, які доступні перш за все самим учителям та спрямовані на покращення психологічного стану. 

А ви у групі ризику?

Цікаво, що люди, схильні до емоційного виснаження та втрати мотивації, мають багато спільного. Наприклад,  риси характеру:
  1. Ідеалізм, перфекціонізм, бажання все зробити якомога краще.
  2. Схильність до почуття провини, жертвування власними інтересами, бажання брати на себе забагато відповідальності. При цьому не важливо, чи дійсно ваша робота пов’язана з великою відповідальністю, чи ви самі уявили та поклали її на себе.
  3. Бажання догодити всім, страх розчарувати, втратити репутацію через відмову допомогти, невміння сказати «ні»;
  4. Схильність до образ, завищені очікування стосовно себе та інших. 
  5. Схильність переоцінювати доброзичливість колективу/дітей, недооцінка негативних факторів. 
Як правило, описані вище стани тягнуться роками, адже люди схильні не помічати або пишатися цими рисами. І при цьому вони не розуміють, наскільки шкодять здоров’ю і життю. Саме тому наведені шаблони поведінки варто відслідковувати та позваблятися їх. Майте на увазі – навіть найменші ознаки апатії чи роздратування можуть бути передвісниками системних змін у організмі.
Впізнали себе? Способів покращити самопочуття та повернути мотивацію дуже багато, і ми з ажістю пропонуємо вам деякі з них.

1. 20% часу дають 80% результату

І навпаки – 80% часу дають 20% результату. Звісно, можна, а інколи й треба, піддаватися спокусі попрацювати над уроком чи проєктом довше, але робіть це обережно.
Існує певний об’єм робіт, який ви можете виконувати регулярно і не втрачати при цьому мотивацію. Межа між максимально можливим рівнем напругим і тим, що вас «зламає», дуже тонка, як соломинка, що зламала спину верблюда. 
Схожим чином знижується і ресурс техніки. Перевищення припустимого навантаження на 10-20% скорочує строк служби техніки у 20-200 разів. 

2. Записуйте все

Цей мотиваційний прийом часто використовують письменники, адже їхня робота розтягнута у часі та не може бути завершена без підтримання себе у належному психологічному стані.
Аби невпинно живити мотивацію, важливо мати постійні, нехай навіть і маленькі, досягнення. Заведіть окремий зошит (або електронний документ) та записуйте до нього всі професійні досягнення чи ідеї, навіть незначні, вказавши день, місяць та рік. 
Виконавши роботу, ми швидко про неї забуваємо, тож інколи важко точно пригадати, скільки саме було зроблено за той чи інший проміжок часу. Нотування допомагає візуалізувати досягнення. Інколи достатньо відкрити зошит та кинути оком на записи, аби переконатися – я маю прогрес і вельми непоганий. 

3. Відпочивати треба вміти

Сама собою ця навичка не з’явиться. Складність полягає у тому, що ми маємо як тіло, так і свідомість, тож утомитися може як одне, так і інше. Буває, що тіло виснажене, а от свідомість ні, через що навіть під ковдрою ми продовжуємо рахувати овечок і години сну, втрачені за цим заняттям. 
Однією з основних причин відсутності нормального відпочинку є малорухливий спосіб життя. Учитель працює розумом, тож і втомлюєтеся ви емоційно, тоді як фізично ви повні сил. 
Якщо домашній кіт не використовує накопичену енергію протягом дня, чекайте захворювань, нічної активності та навіть агресії. У цьому відношенні ми мало відрізняємося від своїх хатніх улюбленців. Вісім годин сидячої роботи мають компенсуватись однією-двома годинами прогулянок чи бігу.
Якщо ви не тренуєте серце – решта органів працює в умовах підвищеного навантаження, а то й перевантаження. У це важко повірити, але саме малорухливий спосіб життя є найбільш енерговитратним для тіла.

4. Постійний стрес – корінь емоційного виснаження

Стрес виникає через накопичення образ, невдоволення, очікувань, почуття вини, страху, сорому, гніву, заздрощів та жалості до себе. Заведіть зошит та випишіть усі негативні ситуації, що можете пригадати. Чітко розділіть їх на ті, де вплинути на ситуацію у ваших силах і ті, де рішення лежить поза межами зусиль та відпустіть останні. 
Зауважте – спроба вплинути чи змінити іншу людину, нав’язливо очікуючі певних кроків, найчастіше лежить поза вашими можливостями, тож припиніть прокручувати у голові образливі слова, уявляти, як змусите учнів чи батьків покаятися та визнати провину. Якщо уявні ситуації не мають жодного шансу втілитись або спрацювати – полиште їх.
Роздуми та прокручування у голові негативних подій – даремно витрачений час. Позбудьтесь їх, і ви здивуєтеся, скільки сил та здоров’я було збережено.

5. Спробуйте щось нове

Чимало вчителів соромляться привносити у навчання власні захоплення, вважаючи це чимось недоречним. Утім, якщо ви знаходите активність корисною для самопочуття чи здоров’я, то це чудова звичка, що стане у пригоді й учням.  
Почніть шкільний день із заняття йогою, якщо ходите у групу поза роботою. Інколи, все, що потрібно аби лишатись вмотивованим – змінити розпорядок та додати щось нове і захоплююче у свій день.
А як ви вирішуєте проблему із відсутністю мотивації?

пятница, 15 ноября 2019 г.

начинать каждый урок

4 причины начинать каждый урок со стихотворения

Учитель английского языка из Пенсильвании Бретт Фогельсингер вот уже третий год каждый урок начинает с чтения и обсуждения небольшого стихотворения. Он поделился положительными сторонами своего опыта и выделил четыре аспекта в защиту этой стратегии. В качестве примеров Бретт приводит в основном англоязычную поэзию. Впрочем, именно благодаря этим примерам учителям русского языка и литературы легко будет подобрать соответствующие образцы в поэзии русскоязычной.
Каждый рабочий день в школе на протяжении последних трех лет я открываю урок английского в своих девятых классах стихотворением. Когда я сделал это впервые, я боялся, что мне не хватит стойкости (или достаточного количества стихотворений, способных заинтересовать аудиторию) на обеспечение 184 учебных дней. И не только я был скептически настроен. Каждый год я ловлю несколько косых взглядов и нахмуренных бровей, когда объясняю ученикам новую традицию ежедневного открытия урока. Но теперь в тех редких случаях, когда я без предупреждения откладываю «стихотворение дня» на конец урока, ученики устраивают мне допрос. Признаюсь, меня это радует.
Четыре причины, по которым стоит начинать каждый урок со стихотворения, я снабдил некоторыми примерами. Может быть, вам захочется применить эту идею на практике.
1. Стихотворения коротки
Время — самая ценная валюта учителя, и, это прозвучит банально, его вечно не хватает. Первая реакция учителя на предложение начинать каждый урок со стихотворения, скорее всего, выразится в вопросе «Где я возьму на это время?»
Но помните, стихотворения бывают короткими. Не все, конечно, но я и никогда не предлагал начинать урок с «Потерянного рая» Мильтона. Даже самые короткие стихи могут содержать в себе великий смысл и наводить на глубокие размышления.
После того как мы дважды читаем короткое стихотворение, я предлагаю своим ученикам поучаствовать в том, что я называю микроанализом — предложить свою интерпретацию прочитанного в рамках одной-двух строк. Они заполняют пробелы в предложении: «Когда в поэме говорится… это означает…». Ученики могут найти большое количество интерпретаций всего в паре строк стихотворения. И что самое хорошее: короткие стихотворения можно читать, препарировать и обсуждать с минимальной затратой времени. Таким образом, это служит неплохим «разогревом» перед уроком.
Иногда я предлагаю ученикам поиграть со словами. Мы выбираем небольшое стихотворение, длиной менее чем в 15 строк (например, «Туман» Карла Сэндберга), определяем и обсуждаем созданное в нем настроение, и затем я ставлю перед учениками задачу кардинально изменить это настроение, заменив название и пять слов. Результаты бывают очень смешными, что не противоречит цели урока и не занимает очень много времени.
Стихотворения «Воздушный шар» Уильяма Батлера Йейтса и «Мы носим маску» Пола Лоуренса Данбара вызвали жаркие дискуссии в моем классе. Их краткость делает их пронзительнее и точнее, поднятые в них темы провокационны, понятны и интересны аудитории подросткового возраста. Я бы также посоветовал вам познакомить учеников со сборниками хокку.
2. Стихи со смыслом
В распоряжении романов есть главы и часы на то, чтобы в полной мере представить сюжет и развернуть эмоциональные связи между персонажами. Поэзия делает это за секунды. Даже тех, кто неохотно читает, можно быстро зацепить правильной комбинацией слов, уложенной в яркую рифму.
Каждый год я включаю «Шок-неделю» в наше поэтическое расписание. Мы читаем, например, «Террорист, он наблюдает» Виславы Шимборской — стихотворение, пугающее как темой, так и своим тоном, позволяющее нам почувствовать себя сторонним наблюдателем того, как страдают другие.
Даже смешные стихотворения могут вызвать мощный эффект. Ученикам всегда нравится энергичное типографическое воплощение стихотворения Тейлора Мали «Говори убедительно» (перевод). Оно заставляет нас смеяться над самими собой и в то же время побуждает нас поразмышлять о причинах, порождающих нашу неуверенную невнятную манеру речи.
3. Связь с другими произведениями
Стихотворение может послужить увертюрой к обсуждению более тяжеловесных и многословных произведений художественной и нехудожественной литературы из программного списка. Можно провести параллели между стихотворением Гвендолин Брукс «Мы крутые»и основополагающим конфликтом в романе Хинтон «Изгои». У персидского поэта XIII века Руми есть стихотворения, которые перекликаются с некоторыми строками из «Ромео и Джульетты» Шекспира. Это наглядная демонстрация того, что в двух совершенно разных культурах разных времен говорится об одних и тех же аспектах состояния человека.
4. Поэзия вдохновляет
Поэзия может сильно повлиять на желание написать что-то свое. Когда мы делимся поэзией с учениками и предлагаем им ответить своими идеями и размышлениями, имитируя стиль и форму писателя, мы усиливаем в них желание развить свой собственный голос, работать над чем-то, что в конце концов обретет уникальную форму.
Моя коллега показала мне стихотворение Элизабет Коутсворт «Природы скоротечные явления». Попробуйте прочесть это стихотворение, не загоревшись моментально желанием написать о красоте противоположностей. Мои ученики пишут о вещах больших и маленьких, грубых и спокойных, предсказуемых и неожиданных, и они всегда открывают для себя красоту этих явлений и вещей.