Як запобігти булінгу?

Як запобігти булінгу? Поради та вправи для розвитку емпатії

Аналіз причин агресивної поведінки у суспільстві; поради, ігри та вправи для розвитку емпатії, які можна використати, щоб запобігти проявам агресії та цькування.

Насміхатися, демонструвати свою зверхність, ігнорувати, принижувати... Погодьтесь, таке ставлення як у дитячо-підлітковому, так і в дорослому товаристві, на жаль, не рідкість.

Булінг і мобінг – поняття, які позначають психологічне насильство серед підлітків чи дорослих, – є не тільки у всіх на вустах. З проявами такого ставлення, ймовірно, стикався кожен. Що є причинами виникнення агресивної поведінки, чому це настільки поширено?

Останнім часом багато говорять про те, як подолати булінг у сучасній школі. А чи існують способи попередження цього явища, які дозволять викорінити першопричину, а не боротися із наслідками?

Що змушує людину стати агресором і кривдником?

Чому людина проявляє байдужість до оточуючуих? Чому демонструє нетерпимість і агресію? Ці емоції не існують відокремлено, вони обов'язково обумовлені певними причинами.

Швидше за все, більшість пам'ятає класичний малюнок з підручника біології про чоловіка і капелюх. І пояснення – реакція залежить від темпераменту людини.

 

Візуалізація типів темпераменту

Однак не тільки. Чи звертали ви увагу на те, як на одну і ту ж ситуацію реагує людина, перебуваючи в різних емоційних станах? А чи бачили ви тих, хто, відчуваючи себе задоволеним чи щасливим, кривдив би інших? Ймовірно, ні!

Тож поведінка кривдника обумовлена певними психологічними причинами. Наприклад:  

• негативний досвід – доводилося бути жертвою цькування, тому пережитий страх, відчуття беззахисності не дозволяє особистості бути собою, а вимагає наслідування певного обраного «безпечного» образу;
• непорозуміння з іншими – з певних причин не вдається знайти спільну мову з оточуючими, а демонстративна поведінка – це виклик або спосіб привернути до себе додаткову увагу всіма можливими способами;
• власні комплекси – низька самооцінка через несприйняття власної зовнішності чи заздрощі до інших через недооцінку своїх умінь тощо.

Отже, щоб викорінити прояви агресії один до одного як у дорослому, так і дитячо-підлітковому середовищі, потрібно навчитися, перш за все, розуміти емоції інших, ставити себе на їхнє місце із запитанням: «А що він/вона відчуває зараз?». Це вміння називають емпатією.

Скрайбінг «Революція людських відносин | Емпатія» (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Що таке емпатія і чому це важливо

Емпатія (з грец. empathia – співпереживання) – це здатність розуміти та відчувати емоційні стани іншої людини, бачити світ «її очима» і скеровувати власну поведінку відповідно до цього.

Мультфільм «Емпатія» (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Чому це важливо? Незалежно від характеру та уподобань, кожен прагне відчувати свою приналежність до чогось більшого, ніж він є сам – до певної групи чи спільноти, яку щось єднає. Відповідно, кожен потребує розуміння та підтримки інших.

Пам'ятаєте фільм режисера Станіслава Ростоцького «Доживемо до понеділка»? Одна з ключових фраз із фільму: «Щастя  – це коли тебе розуміють!». Тому в глобальному сенсі можна говорити про те, що, розвиваючи емпатію у своїх учнів, ми допомагаємо їм навчитися швидко знаходити спільну мову з оточуючими. А там, де панує порозуміння і взаємоповага, немає місця цькуванню!

Вправи та ігри для розвитку емпатії

Як стверджують результати досліджень, 98% людей мають вроджені задатки до емпатії. Тому ці здібності можна розвивати. Пропонуємо кілька цікавих творчих вправ та ігор.

Вправа «Що  трапилось з  героєм?»

Принцип виконання: Перегляньте разом з учнями світлини людей, які переживають певні емоції, та обговоріть, що могло їх викликати, поставивши запитання, наприклад: «Як  ви думаєте, що відчуває в цей момент людина, яка зображена на світлині?», «Про що «говорить» обличчя та пози персонажа (його руки, плечі, вираз обличчя тощо)».

Запропонуйте школярам  скласти розповідь про  події, що викликали зображену ситуацію.

Емпатія = співпереживання

Вправа «Як вчинити»

Заздалегідь підготуйте декілька сюжетних зображень конфліктного змісту. Наприклад:

• Усі  навколо працюють, а одна дитина сидить без діла.
• Діти  граються, а одна дитина стоїть осторонь з похмурим обличчям.
• Хтось плаче, а поряд однолітки сміються.

Принцип виконання: Розкладіть картки на столі зображенням униз. Запропонуйте учням узяти будь-яку картку навмання, описати подію, яку відтворено на малюнку, та запропонувати свій вихід із конфліктної ситуації.

Така вправа вчить школярів бути більш спостережливими, уважними та піклуватись про інших.

Вправа «Знайди причину»

Принцип виконання: Під час класної години перегляньте з учнями фільм або мультфільм, персонажі якого конфліктують або кривдять одне одного,  запропонуйте разом поміркувати та обговорити, чому таке відбувається.

Для школярів молодших класів можна використати історію однієї з казок, наприклад, «Попелюшка». Після перегляду організуйте обговорення, запропонуйте школярам разом висловити свої припущення, чому саме зведені сестри знущаються над Попелюшкою.

Вправа-гра «Уяви себе на місці...»

Для цієї ігрової вправи знадобляться картки з назвами явищ природи і різноманітних предметів. Наприклад: веселка, промінь, бур'ян, стіл, річка тощо.

Картки роздаються у довільному порядку. Головна умова – ніхто в групі не повинен бачити, кому які картки дісталися.

Принцип виконання: Завдання кожного учасника – вигадати невеличку емоційну розповідь від імені предмета (явища), передавши найбільш точно певні особливості, притаманні явищу чи предмету, не називаючи його. Інші учасники повинні відгадати, про що саме йдеться.

Формат розповіді може бути таким: «Я сумний (щасливий), коли …», «Я відчуваю особливе натхнення тоді...».

Переможець гри – той, кому вдасться найбільш точно і водночас завуальовано розповісти про свого персонажа.

Цю вправу краще проводити зі старшокласниками. Вона розвиває творче мислення, дозволяє учням «вживатися» в ролі інших та навчитися аналізувати різні емоційні стани.

The Importance of Empathy (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Гра «Відгадай емоцію»

Перш ніж проводити цю гру, необхідно підготувати маленькі шматочки аркушів, де попередньо написати назву емоцій, які треба буде відтворити окремим гравцям.

Хід гри: Обирається ведучий, він виходить із кабінету. У цей час учитель пропонує учням обрати будь-який аркушик з емоцією, яку в подальшому доведеться зобразити жестами і мімікою.  

Після того, як ведучий повертається до кабінету, всі приймають пози і вираз обличчя у відповідності з обраним кожним членом групи емоційним станом. Ведучий має відгадати, яку саме емоцію виражає кожен з гравців. Той, чию пантоніму не відгадали, стає ведучим.

---

Навчіть своїх учнів дивитися на світ очима інших! Це допоможе їм швидко знаходити спільну мову з оточуючими, цінувати спілкування та відчувати себе щасливішими!

уроки от героев мультфильмов

Как научить детей помогать другим: уроки от героев мультфильмов

Время чтения: 5 мин

Канал Disney объявляет февраль «Месяцем героев» и посвящает его персонажам, на которых хочется равняться. Предлагаем посмотреть с ребёнком культовые мультфильмы в рубрике «Большая анимация в 19:30» и вместе придумать, как изменить мир к лучшему с помощью маленьких действий.

1. «ВАЛЛ-И» и забота об окружающей среде

Взгляните на мир, где живет ВАЛЛ-И: планета пережила глобальную экологическую катастрофу, почва и вода мертвы, а башни из хлама поднимаются выше небоскрёбов Манхэттена. Что мы можем сделать, чтобы не допустить такого?

Покажите малышу, как сортировать мусор, объясните, почему так важно отделять стекло от бумаги, а металл от пластика. Поставьте дома разноцветные контейнеры для мусора: так ребёнку будет проще разобраться, что куда складывать, а сортировка превратится в игру.

Обратите внимание ребёнка, с каким безразличием ВАЛЛ-И относится к материальным ценностям. Он не стремится окружить себя вещами и больше всего на свете дорожит зелёным ростком. Когда в следующий раз ребёнок попросит купить ещё одну куклу или машинку, вы сможете ненавязчиво напомнить ему историю ВАЛЛ-И и спросить, что бы о его поступке подумал герой.

Следующий шаг — объяснить ребёнку, что можно покупать вещи из вторичных материалов и пользоваться многоразовыми стаканчиками и трубочками.

Смотрите мультфильм об очаровательном роботе 14 февраля в 19:30 на Канале Disney.

---

2. «Суперсемейка» и помощь слабым

Герои мультфильма «Суперсемейка» Боб, Хелен, Фиалка и Шастик не могут оставаться в стороне, если кому-то нужна помощь, и не требуют взамен благодарности и похвалы. Хоть они и супергерои, у них есть свои недостатки и уязвимые стороны, как и у всех нас. Объясните ребёнку, что справиться со сложностями героям удаётся не только благодаря силе, но и доброте, отзывчивости, состраданию — сверхспособностям, которые есть у каждого человека.

Поощряйте ребёнка, когда он хочет помочь вам или другим близким. Объясните, что младшие нуждаются в особом участии и внимании, на примере Джек-Джека, о котором заботятся все члены анимационной семьи.

Ещё один способ показать, как важно проявлять сострадание по отношению к слабым, — поехать вместе в приют для животных. Привезите корм и лекарства, погуляйте и поиграйте с питомцами.

Встретиться с «Суперсемейкой» можно 15 февраля в 19:30 в эфире Канала Disney.

---

3. «Тачки» и дружеская поддержка

Во время работы над мультфильмом «Тачки» создатели не раз консультировались с психологами, поэтому образ отважного гонщика получился таким реалистичным. Многие дети, как поначалу и Молния Маккуин, не умеют по-настоящему дружить, проявляют эгоизм и равнодушие по отношению к сверстникам. Обсудите с ребёнком, что именно поддержка Мэтра, Салли и доктора Хадсона помогла главному герою добиться своей цели и принять участие в «самой большой гонке в истории», приведите примеры из собственной жизни, когда вы приходили на помощь друзьям.

Поощряйте проявление эмпатии по отношению к другим детям. Если вы знаете, что кому-то из друзей ребёнка предстоит принять участие в творческом конкурсе или соревнованиях, предложите вместе поддержать друга. На примере взаимоотношений Мэтра и Маккуина объясните, что достижения близких — повод для искренней радости, а не для зависти. Лучший друг малыша в чём-то отличился? Вместе придумайте, как вы можете поздравить счастливчика: самодельная открытка или домашнее печенье — отличный вариант.

Не пропустите показ мультфильмов «Тачки» и «Тачки 2» 21 и 22 февраля в 19:30 на Канале Disney.

---

4. «Самолёты: Огонь и Вода» и волонтёрство

После просмотра мультфильма о бесстрашных борцах с лесными пожарами — «Самолёты: Огонь и Вода» — поговорите с ребёнком о волонтёрах, спасателях и благотворительных организациях. Придумайте собственные благотворительные инициативы, которым будете следовать всей семьей. Например, отправляясь на прогулку в лес или парк, берите с собой перчатки и пакет, чтобы собрать мусор по дороге; сдайте ненужные вещи в благотворительные фонды или специальные боксы, установленные в некоторых магазинах. Привлекайте ребёнка к этим активностям, превратив их в игру, а не скучную повинность.

Смотрите мультфильмы «Самолеты» и «Самолеты: Огонь и Вода» 23 февраля в 18:40 на Канале Disney.

---

5. «Город героев» и забота о здоровье

Надувной робот-медбрат Бэймакс из мультфильма «Город героев» был создан, чтобы заботиться о людях. С помощью встроенного сканера он может измерить температуру тела или давление, оценить уровень боли и вылечить практически любой недуг. Пока в домашний обиход не вошли такие роботы, научите детей заботиться о здоровье самостоятельно.

Лучше всего работает собственный пример: если вы не забываете о зарядке и правильно питаетесь, то и ребёнок начнет повторять за вами. Не заставляйте малыша бездумно следовать правилам, а объясните, в чём их смысл.

Объясните, что нужно заботиться не только о своём здоровье, но и об окружающих: прикрывать рот, когда чихаешь и кашляешь, не пользоваться чужой посудой и оставаться дома, если простудился, чтобы не заразить остальных.

Встретиться с Бэймаксом можно в эфире Канала Disney 28 февраля в 19:30.

---

6. «Вверх» и помощь пожилым людям

История о приключениях и дружбе 78-летнего Карла Фредриксена и юного скаута Рассела — из разряда картин, которые дают пищу для размышлений. Посмотрев фильм с ребёнком, предложите малышу нарисовать для бабушек и дедушек открытку, сделать поделку или помочь им с домашними делами.

Расскажите ребёнку, что есть одинокие старички, которым тоже нужно внимание и поддержка. Оказывайте посильную помощь: купите продукты или помогите донести до дома тяжёлые сумки пожилой соседке, купите букет или фрукты у бабули, которая вырастила их на собственном огороде, помогите перейти дорогу пожилому человеку. В преддверии праздников предложите вместе собрать посылку для одиноких пожилых людей, отнести вещи в фонд «Старость в радость» или даже навестить бабушек и дедушек в ближайшем доме престарелых.

Рассылка «Мела»

Мы отправляем нашу интересную и очень полезную рассылку два раза в неделю: во вторник и пятницу

Чтобы сообщить об ошибке, выделите текст и нажмите Ctrl+Enter

Рекомендуем:

8 фраз, которые не запрещены, но ужасны9 лжевводных слов, после которых вы упорно ставите запятую. Не надо так20 несуществующих глаголов, которые вы упорно продолжаете использовать

2

Эмпатия

Это понятие, вокруг которого выстраиваются нормальные межличностные отношение — способность сопереживать другим.

Этот навык является бесценным и крайне необходим не только в любовных отношениях, но и для поддержания дружеских связей.

Человек, не способный сопереживать другим, вряд ли когда-нибудь сможет познать силу настоящей дружбы или любви.

Это умение, позволяющие пропускать чужие эмоции и переживания через себя, а также уникальная способность оказывать эмоциональную поддержку.

Вся человечность начинается с эмпатии, ведь когда вам сопереживают, вы можете понять, что вы не одиноки. Согласитесь, что это замечательно, когда другой человек способен разделять с вами не только ту же радость, но и боль, ведь так с ней справляться значительно проще.

Человек, напрочь не способный сопереживать своим ближним, отвергается обществом и это вполне справедливо. И если это о вас, то вы без труда можете исправить такое положение дел, ведь об эмпатии написана не одна сотня книг, с некоторыми из которых вы можете ознакомиться.

Эмпатия — это то, с чего начинаются людские взаимоотношения. Узнайте о ней больше, друзья.

теста Гоуфмана

Чому важливо розвивати емоційний інтелект і емпатію

Чому EQ важливіший за рівень IQ?

Емоційний інтелект як чинник формування успішної особистості, його складові та онлайн-діагностика EQ за допомогою теста Гоуфмана.

Успіх учителя визначається успішністю його учнів. Кого, як правило, вважають успішним учнем? У першу чергу, того, хто показує кращі результати в навчанні, перемагає в олімпіадах, бере участь у проектах, має здобутки в Малій академії наук та ін. Такий учень вважається одним з найрозумніших, відповідно, успішним.

Однак, чи можна говорити про те, що у дорослому житті найрозумніші є найуспішнішими? Ймовірно, ні! Мабуть, і серед ваших знайомих є такі, хто маючи виняткові розумові здібності, залишаються невдахами. Чому?

Ймовірніше, успішною можна назвати ту особистість, яка, крім високого рівня інтелектуального розвитку, має додаткові здібності: швидко знаходить спільну мову з оточуючими, легко пристосовується до зміни зовнішніх обставин, уміє контролювати власні емоції, відчувати емоційний стан інших та скеровувати свою поведінку відповідно до цього. Отже, для того, щоб стати успішним, бути лише розумним замало!

Що таке емоційний інтелект: у чому відмінність ЕQ від IQ

Розумна людина – та, яка є інтелектуально розвиненою. Загальновідомо, що рівень інтелектуального розвитку можна визначити кількісно за допомогою спеціального коефіцієнту – IQ. Саме за цим показником тривалий час діагностувала профпридатність потенційних працівників більшість успішних компаній. Однак, з часом виявилось, що цей показник не є визначальним!

За даними численних досліджень, ступінь розумових здібностей людини, який вимірюється тестами на IQ, лише на 20% визначає успішність особистості. При цьому 80% – рівень розвитку емоційного інтелекту (кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта – EQ).

Отже, емоційний інтелект – розуміння власних емоцій та розпізнавання емоційного стану оточуючих. Люди з високим рівнем EQ можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, тому вони легше адаптуються в суспільстві, швидше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

Як визначити рівень власного емоційного інтелекту

На сьогодні існує низка методик, за допомогою яких можна обчислити EQ. Одна з найбільш популярних – методика Д. Гоуфмана, вона передбачає тестування за 10 питаннями, кожне з яких сформульоване таким чином, що дозволяє діагностувати когнітивні здібності, адаптивність, рівень самооцінки, ініціативність та оптимізм особистості.

Пройти тестування на визначення EQ за методикою Гоуфмана можна онлайн (мова – російська).

Емпатія як складова емоційного інтелекту

Існує декілька підходів до визначення складових емоційного інтелекту. Так, відповідно до теорії Гоулмана, можна виділити такі компоненти.

• Самопізнання: здатність ідентифікувати власні емоції та мотивацію при прийнятті рішення, оцінювати власні сильні та слабкі сторони, визначати свої приорітети та життєві цінності.
• Саморегуляція: вміння контролювати власні емоції та стримувати імпульси.
• Соціальні навички: вміння швидко знаходити спільну мову з оточуючими, легко пристосовуватись до обставин, що змінюються.
• Емпатія: здатність розуміти та відчувати емоційні стани інших людей, співпереживати і відповідно до цього скеровувати власну поведінку.

Розвиток емоційного інтелекту в цілому й  емпатії, як однієї з його складових, надзвичайно важливо здійснювати під час навчально-виховного процесу. Це дозволить навчити учнів знаходити спільну мову з однокласниками, розуміти емоції один одного та навчитися співпереживати. Усе це, в свою чергу, убезпечить усіх учасників навчального процесу від однієї з поширених шкільних проблем – булінгу.

социофобия

Нестадный инстинкт: что такое социофобияtlgg.ru/boomscienceNovember 10, 2019

Мы стараемся быть терпимыми к людям «с серьезными проблемами», но встречая необщительного знакомого, который способен лишь буркнуть что-то, не глядя собеседнику в глаза, многие готовы списать его поведение на скверный характер, придурь или нелюбовь к человечеству. Неужели это так сложно — взять себя в руки и поддержать простейшую беседу? На самом деле, да. Обясняем, какие муки испытывает человек с социофобией, чем она отличается от интроверсии и при чем тут зеркальные нейроны.
Она настоящая
Психиатрия традиционно, хоть и неофициально, делится на «большую» и «малую». Причем людям, далеким от медицины, разница между ними видится куда более принципиальной, чем самим психиатрам. Вопросы о том, относятся ли к настоящим болезням деменция или шизофрения, задавать не принято — зато в любом обсуждении невротических расстройств, в том числе и социофобии, обязательно находится кто-то, убежденно советующий выбросить дурь из головы, собраться, не раскисать и взять, наконец, себя в руки.
Обывателей трудно винить в таком подходе — поверить в то, что галлюцинации в голове нельзя выключить усилием воли точно так же, как нельзя выключить артрит и мигрень, легко. А вот с верой в то, что кто-то всерьез не может заговорить с продавцом в магазине или просто выйти на людную улицу, уже куда сложнее. Вывод, что социофобия — удобное оправдание для лентяев, напрашивается сам собой.
Но врачи не согласны с этой точкой зрения. Социофобия попала в поле зрения ученых довольно давно. Первый описанный случай этого заболевания относится к середине XIX века. С тех пор исследований расстройства набралось достаточно много, и, согласно имеющимся данным, оно встречается довольно часто. 13% людей переживали его хотя бы раз, а 2,5% живут в таком состоянии всю свою жизнь.
Социофобию часто путают с интроверсией и социопатией, но это не одно и то же. Интроверсия — склонность человека ориентироваться на свой внутренний мир и восстанавливать силы в одиночестве. Здоровый интроверт нечасто нуждается в обществе, но не испытывает стресса от необходимости с кем-то заговорить. Социопатия, или диссоциальное расстройство личности, подразумевает в первую очередь асоциальное поведение, а вовсе не боязнь других людей. Социопат соблюдает общественные нормы только до тех пор, пока они ему выгодны, при этом он может как быть интровертом, так и стремиться стать королем вечеринок. И, наконец, социофоба отличает иррациональная боязнь общения и внимания окружающих. Если брать примеры из кино и сериалов, то, скажем, Уолтер Уайт и Джон Сноу — интроверты, Шерлок в исполнении Камбербэтча — социопат, а Фестер Аддамс из «Семейки Аддамсов» — самый что ни на есть классический социофоб.
Существуют гипотезы, согласно которым социофобия передается по наследству, однако они пока ничем не подтверждены, и возникновение расстройства скорее объясняют психологическими причинами. Родители, сами будучи социофобами, могут передать ребенку соответствующую модель поведения. Также социальная тревожность формируется у детей, которых мамы и папы показательно сравнивают с их «хорошими» ровесниками, особенно если ребенка упрекают как раз за его необщительность и нежелание, как положено, заводить друзей. Без этих благородных родительских порывов у детей остается гораздо больше шансов вырасти психологически здоровыми.
Лекции о вреде одиночества никак не мотивируют маленьких интровертов искать себе компанию, зато формируют чувство изначальной инаковости. Помимо семьи, социальная тревожность может развиться у ребенка в школе, из-за публичных и грубых выпадов учителей («А голову не забыл?») и насмешек сверстников, а также в университете, где решающим фактором становится фрустрация из-за большой нагрузки и страх провалиться, продемонстрировать собственную «негодность».
Замкнутый круг
Страх выглядеть глупо, публично совершить ошибку и быть осмеянным, боязнь внешних оценок проявляется по-разному у разных людей. Часто фобия бывает очень специфичной — например, человек стесняется есть в присутствии других или пользоваться общественным туалетом, выступать с презентациями или звонить по телефону, а с другими задачами справляется нормально. Впрочем, дискомфорт может вызывать и мысль о любой коммуникации. Попытки успокоить социофобов фразами вроде «посмотри, все они хорошо к тебе относятся» не работают — люди с социальной тревожностью страдают «избирательной слепотой» к эмоциям окружающих: ненависть, презрение и осуждение они отлично видят даже тогда, когда их нет (ощущение собственной проницательности при этом может быть очень убедительным), но вот позитивных эмоций по отношению к себе не видят.
При этом потребность в принятии у социофобов никуда не уходит, и многие из них искренне пытаются влиться в общество, завязать отношения, например, с коллегами по работе. Но для того, чтобы решиться на попытку, необходимо выключить тот назойливый внутренний голос, который говорит о том, что окружающие настроены враждебно. А значит, обратной связи, завязывая общение, социофобы практически не чувствуют — поэтому могут нечаянно заступить на чужие границы и столкнуться с уже вполне реальной негативной реакцией. Что еще больше убедит их в необходимости пожизненной изоляции — таким образом, получается замкнутый круг.
И, наконец, постоянный страх быть оцененным и осужденным формирует защитную реакцию — у социофобов возникает весьма специфическое отношение к окружающим людям, которые, кажется, только и ждут случая посмеяться над ними. Поэтому социофоб часто сам выбирает отчуждение — зачем пытаться подойти к кому-то, кто заведомо враждебен тебе?

Кривое зеркало
Свое объяснение проблемы дают и нейрофизиологи. В 1990-х годах группа итальянских исследователей опубликовала первую статью о группе нейронов в головном мозге человека, которые ответственны за подражательное поведение у животных. Эти нейроны назвали зеркальными. Подражание — это нечто большее, чем зевание при наблюдении за другим зевающим. Именно подражание лежит в основе эмпатии, то есть способности понимать эмоции других и сопереживать им, в основе языка и речи. Без него было бы невозможно развитие культуры и возникновение цивилизации. Серьезные нарушения в работе зеркальных нейронов, обнаруженные, например, у аутистов, делают людей неспособными не только сопереживать, но даже понять, как окружающие в принципе устроены.
Мозг людей с социальной тревожностью также имеет свои особенности. На каждый случай отвержения, на насмешки (не важно, реальные ли они) тут же реагируют отделы мозга, ответственные за страх и тревогу, к процессу подключается нервная система, и социофобы испытывают настоящую боль — ученые уже доказали, что психологический дискомфорт наш организм воспринимает так же, как и физический.
Ничего удивительного, что со временем люди с социальной тревожностью вырабатывают поведенческие стратегии, направленные на то, чтобы избегать окружающих. В частности, у них cнижается активность зеркальных нейронов и, следовательно, уровень эмпании в целом. И постепенно социофобам совершенно искренне начинает казаться, что окружающие люди им и впрямь не особенно интересны.
Тут нужно отметить, что большинство, встречая знакомых на улице, не пытается поговорить с ними о новых научных открытиях и острых социальных вопросах. Люди обсуждают погоду, цены на бензин, характер начальника и другие малозначимые вещи. Разговоры о ерунде на самом деле куда важнее, чем кажется — в эти моменты зеркальные нейроны активны, и люди, обсуждая мелочи, тем самым говорят друг другу о своей эмпатической связи, о способности сопереживать и разделять чувства. Им не нужно понимать это на сознательном уровне, они чувствуют это и так.
А вот социофобы — не чувствуют. Они искренне уверены, что разговоры в курилке о насморке детей и выборе подарков на день рождения не стоят того, чтобы в них участвовать, и демонстрируют только общую глупость тех, кому они интересны.
Разумеется, болтовня о разных мелочах может казаться скучной и не социофобам. Но только они видят в ней доказательство собственной непохожести на окружающих.
Избегающее поведение приводит социофобов к специфическому образу жизни — у них бывают трудности с устройством на работу, с зависимостями (и особенно киберзависимостями), что, в конечном счете, формирует подход, описанный классиком — «не выходи из комнаты, не совершай ошибку». Именно так появилось японское движение хикикомори. Более миллиона японских подростков и молодых взрослых бросили учебу и работу для того, чтобы запереться в своих комнатах, обрубить все реальные социальные контакты и жить преимущественно за счет родителей. По словам ученых, распространенность явления именно в Стране восходящего солнца обусловлена двумя факторами: склонностью к отшельничеству, заложенной в менталитете японцев, и традиционным воспитанием, согласно которому дети в возрасте 5 лет переходят из состояния полной вседозволенности в очень жестко регламентированный мир, подвергаясь при этом огромному стрессу.
Добрым словом и пистолетом
Как правило, социофобы обращаются за медицинской помощью только тогда, когда социальная тревожность сопровождается и другими невротическими расстройствами. Так происходит оттого, что они склонны искать причину своей социальной изоляции в собственных недостатках или чрезмерной робости. Социофобов, узнавших (и поверивших), что их проблема — хорошо изученное заболевание, поддающееся лечению, можно назвать везунчиками. Но одной готовности лечиться мало. Психотерапия при социальной тревожности занимает много времени и может быть довольно болезненной. А так как люди с социофобией годами тренировались в избегании боли, далеко не все из них успешно заканчивают курс лечения.
Психотерапия — не единственное, что современная медицина может предложить людям с социальной тревожностью, и медикаментозное лечение социофобии — вполне обычная практика. Как правило, используют антидепрессанты и препараты, снимающие такие симптомы, сопровождающие социальную тревожность, как, например, учащенное сердцебиение.
Ничто из перечисленного, к слову, не гарантирует отсутствия рецидивов в будущем. Так что с большой вероятностью долечиваться придется регулярно на протяжении многих лет. Впрочем, стремятся к излечению далеко не все — ведь работать можно и дома, а в отсутствие развитой эмпатии — что за радость обсуждать погоду и ремонт с бывшими одноклассниками?
Источник: https://theoryandpractice.ru/posts/8526--sociophobia

Складові розвитку емоційного інтелекту

Емоційний інтелект та його зв’язок з емпатією

Термін ‘Емоційний Інтелект’ (ЕQ) з’явився у 90-х роках минулого століття. його було запропоновано вченими Пітером Саловеєм (Peter Salovey) та Джоном Д. Майєром (John D. Mayer). Однак найбільшого свого поширення він набув після виходу в світ книги  Деніеля Гоулмана (Daniel Goleman) «Емоційний інтелект. Чому він може значити більше, ніж IQ».

EQ чи IQ?

у 90-х роках ХХ століття критичної маси набули спостереження про те, що широковідомий та загальновживаний при прийомі на роботу на той час показник інтелекту людини IQ (intelligence quotient) насправді не обіцяв ні кар’єрного зростання, ні взагалі значних професійних успіхів.

Дослідники переймалися питанням, чому люди, що блискуче закінчували навчальні заклади, не досягали подібних результатів в роботі, в той час як їхні колись набагато менш успішні товариші, значно їх випереджали. До того ж, для них була характерна загальна незадоволеність життям та стосунками з людьми (за даними спостережень за життєвим шляхом 95 студентів Гарварда 1940-х років та за 81 кращими учнями середніх шкіл в Іллінойсі).

Було зроблено висновок, що чинники, які допомагають людині будувати кар’єру, створювати і зберігати сім’ю, розвивати і утримувати соціальні зв’язки – це дещо інше, ніж академічна успішність та результати навчання. Ці чинники було названо явищем емоційного інтелекту, яке з того часу активно й бурхливо досліджується та розвивається.

Складові розвитку емоційного інтелекту

1.       Розуміння власних емоцій. Це перший, найнеобхідніший крок до розвиненого емоційного інтелекту, адже знання власної емоційної сфери дозволяє порівнювати інформацію щодо емоцій інших, аналізувати та використовувати результати такого аналізу. Тут важливо вміти прислухатися до власних емоцій та почуттів. Знати та розширювати словник, що позначає людські почуття. Розрізняти свої стани та не витісняти почуття. З’ясовувати причину своїх емоційних станів, шукати джерела відновлення внутрішніх ресурсів та радості.

•       Розуміння почуттів інших людей. Внаслідок оволодіння попередніми вміннями поступово розвивається і здатність тонше і точніше сприймати те, що відбувається з оточуючими людьми. Ця здатність пов’язана із нашою здатністю до емпатії.
•       Контроль над власними емоціями. Дозволяє уникати складнощів у спілкуванні, пов’язаних з вибухами емоцій та несподіваними емоційними реакціями. Контроль емоцій полягає не у їх придушенні чи витісненні, а у вмінні ефективно з ними справлятися. Вміння взяти паузу дозволяє опанувати емоцію та продумано відреагувати.
•       Вплив на інших людей. Зчитування і передача емоційних сигналів відбувається у нас несвідомо і надзвичайно швидко. Наш мозок подає і приймає емоційні сигнали, не потребуючи при цьому вербалізації. Саме тому ми часто говоримо навіть про мовчазний вплив на інших. Експерименти доводять, що люди «заражаються» один від одного емоційними реакціями. Саме тому розвиток трьох попередніх вмінь такий важливий для ефективної взаємодії з іншими людьми та впливу на них.

Ключовий компонент емоційного інтелекту

Окрім того, поруч з емоційним інтелектом у сучасній психологічній науці вживається термін «емоційна компетентність», яка за Деніелем Гоулманом включає особисту компетентність у керуванні собою, а саме: розуміння себе, саморегуляція і мотивація, та соціальну компетентність у побудові стосунків, яка охоплює емпатію та соціальні навички.

Сьогодні емпатією називають усвідомлене розуміння внутрішнього світу або поточного емоційного стану іншої людини. При чому відчуття контролю над таким станом не втрачається. Людину, здатну до емпатії, називають емпатом.

Цей термін було введено в обіг Едвардом Тітченером як кальку з німецького «Einfühlung», використаного в 1885 році Теодором Ліппсом в контексті теорії впливу мистецтва. Проте, визначення емпатії одним із перших дав батько-засновник сучасної психології та аналітичної психотерапії Зигмунд Фройд, сказавши про неї як про необхідність для психоаналітика поставити себе на місце клієнта, щоб краще його зрозуміти.

Емпатія

Емпатія(на відміну від жалощів) вирізняється тим, що вона застосовна до широкого спектру емоцій – як негативних, так і позитивних.  Різною є і глибина виявлення емпатії. Вона може відбуватися як легкий відгук на почуття іншої людини, і як глибоке занурення у світ її емоцій та почуттів.

Деніель Гоулман визначає емпатію по-перше як розуміння емоційного складу людини, а по-друге – як поводження з людьми відповідно до їх емоційних реакцій. Відповідно до висновків сучасних дослідників емоційної сфери людини, емпатія є ключовим компонентом емоційного інтелекту та запорукою успіху у багатьох професіях. Вона допомагає розвивати глибокі рівні взаємовідносин та довіри.

Теорія дзеркальних нейронів

Сучасна наука пояснює механізм дії емпатії теорією дзеркальних нейронів, які здатні відображати стан і дії інших істот (їх же вважають відповідальними за емоційні зараження). Опосередкованим підтвердженням цієї теорії є те, що у людей, які мають певні нейрофізіологічні порушення, знижується або зовсім зникає здатність співпереживати почуттям та емоціям інших. Навіть більше! Вони часто втрачають здатність розрізняти власні емоції та почуття.

На сьогодні науковці більше не вважають емпатію незмінною рисою. Емпатію можна і слід розвивати. За результатами нейропсихологічних досліджень 98% людей мають щонайменше зародкові здібності до емпатії. Проблема полягає в неправильному, або відсутності її розвитку – а саме нестачі прикладів емпатії у найближчому оточенні, частої табуйованості почуттів та емоцій на робочому місці, прагненні виховувати «залізних людей».

Що дає нам емпатія? Уміння розуміти людину, ставити себе на її місце дозволяє не лише розвинути успішні, сповнені близькості стосунки, а й уникнути неконтрольованих емоційних проявів, потрапляння в емоційні бурі, знизити дію стресу. Все це призводить до здоровішого, якіснішого і сповненого сенсом життя. Окрім того, розвинений емоційний інтелект та емпатія допомагають нам вибудувати внутрішній стрижень, який допомагає нам у складні часи випробувань та стресів.

Как проявлять эмпатию?

Как проявлять эмпатию? tlgg.ru/boomscienceOctober 30, 2019









У ребёнка не получается решить задачу. Он злится и говорит: «Я тупой! Ничего у меня не получается!» Что делать в таких случаях?

Или другой пример: ребёнок плохо написал контрольную. Над ним злобно шутят, а он: «Заткнитесь! Ненавижу математику!»

Такие случаи не редкость, любой преподаватель сталкивался с чем-то подобным. Дети расстраиваются, что чего-то не понимают, ссорятся друг с другом, переживают из-за того, что они не популярны.

Как вы обычно поступаете? Например, в первом случае вы скорее всего скажете, что он не тупой, что всё у него получится, надо только попробовать ещё раз. А во втором случае выберете другие слова: «Ребята, не будьте жестокими. А тебе стоит проработать вот эти ошибки и оценка улучшится».

Как вы думаете, помогут ли эти слова ребенку почувствовать себя лучше? Захочет ли он поработать над ошибками и снова решить задачу?

Нет.



Не поможет…

Почему?

Потому что в таком случае учитель игнорирует эмоции ребенка, акцентирует внимание на том, что нужно сделать, чтобы исправить оценку/решить задачу. Что чувствует в этот момент ребёнок? Он думает, что его никто не понимает, он одинок и сил справиться с неудачами у него нет.
А что поможет?

Поможет проявление эмпатии. Несколько минут активного включения во внутренний мир ребенка — и чудесным образом он преобразится в человека, полного сил.

В последние пять лет исследований, посвящённых эмпатии, стало в сотни раз больше, чем прежде. На всплеск интереса к эмпатии повлияло открытие зеркальных нейронов и зеркальных нейросетей. Открытие это основано на гипотезе perception-action (восприятие и действие). Это значит, что когда мы наблюдаем за состоянием или действиями другого человека, у нас активны те же нейроны, которые были бы активны, если бы мы сами были в этом состоянии или совершали данное действие.
Как это работает?

Важно не только распознать, что чувствует другой человек. Важно показать ему, что вы понимаете его. Нужно «вернуть»человеку его состояние, услышать его. Каждому хочется знать в трудную минуту, что кто-то рядом понимает, что с тобой происходит.

Помню, как я рассказала маме про первую двойку, она сказала: «Это всё мелочи, не стоит переживать». И сразу появилось ощущение, будто я одна на этой планете и никому нет дела до моих чувств. После этого случая я всё реже делилась с мамой своими переживаниями.

Такого рода высказывания дают понять ребенку, что его чувства не стоят внимания.

Чтобы ребенок не закрывался от вас, есть конкретный прием, который помогает проявить эмпатию правильно. Он называется «эмпатийное слушание».

Эмпатическое, или активное слушание — это техника, которая помогает установить контакт с внутренним миром другого человека. Следуя этим простым правилам вы сможете понять вашего собеседника. Вот что нужно делать:
«Угу» — кивайте и «угукайте», когда слушаете собеседника. Всем нам приятно видеть обратную связь от слушателя, понимать, что сейчас он занят только нами.
Проговаривание чувств и эмоций. Когда собеседник эмоционально рассказывает вам что-то, проговорите то, что, как вам кажется, он чувствует. Ему будет приятно понимать, что вы уловили его настроение.
Перефразирование и пересказ. Когда собеседник закончил длинную мысль, ему польстит, если вы кратко перескажете сказанное им и спросите, правильно ли вы уловили основную мысль. Так вы покажете, как внимательно вы слушали.
Уточняющие вопросы. О чём люди любят говорить больше всего? О себе, конечно. Уточняющие вопросы говорят о вашем интересе к собеседнику и теме, затронутой им.
Повторение фраз. Лучше использовать тогда, когда человек замолчал и задумался — это покажет ему, что вы слушали его внимательно и терпеливо ждёте продолжения.

Также крайне важно смотреть в глаза собеседнику. Не разговаривайте с ребенком параллельно заполняя журнал, стирая с доски, смотря телевизор, покажите вашей позой, что вы готовы внимательно выслушать его прямо сейчас.

Проявление эмпатии ведёт к чудесным результатам. Меняется не только ребёнок, но и взрослый, который проявляет эмпатию. Вы станете менее критичны к ребенку, вам станет легче понять его и поддержать.





Можно ли развить эмпатию?

Если вам кажется, что вы довольно чёрствый и безэмоциональный человек, не всё потеряно. Вот несколько советов по развитию эмпатии:
попробуйте как можно больше наблюдать за проявлением чувств других людей, чтобы верно читать их. Ходите в театр, смотрите эмоциональные фильмы, внимательно смотрите на окружающих людей. Не стесняйтесь проговаривать их эмоции, чтобы удостовериться в правильности своих предположений.
эмпатийно слушайте. Каждый день. Каждого ученика. Каждого близкого вам человека.
при разговоре обращайте внимание больше на тело и мимику, слова могут быть ложью, тело же никогда не врёт.
при принятии решений попробуйте чаще опираться на ваши чувства, а не на рациональные рассуждения.

Развивайте свою чуткость и проявляйте её — для вас откроются новые горизонты межличностных отношений.