о военных произведениях в школьной программе

«Уроки литературы ещё остаются пространством гуманизма»

Учитель литературы Антон Скулачёв — о военных произведениях в школьной программе

В 2020 году в России отмечают 75-летие победы в Великой Отечественной войне. Что сегодня проходят в школе из военной поэзии и прозы, как меняются со временем подходы и остается ли литература прибежищем совести, гуманности и нравственности, а не пространством официоза — обо всем этом мы поговорили с Антоном Скулачёвым, учителем московской гимназии № 1514, председателем Гильдии словесников.

Что сейчас читают в школе о войне?

Сейчас школьная программа устроена довольно свободно: что проходить, регламентирует только примерная программа. Там есть круг обязательных текстов, а есть обширный список рекомендованных текстов и авторов, из которых автор программы, учебника или учитель должны выбрать несколько для изучения.

Антон Скулачёв

Основная часть текстов о войне попадает в этот второй список. Однако в средней школе, с 5-го по 9-й класс, все ребята читают «Василия Теркина» Александра Твардовского (целиком или отдельные главы), его же стихотворения о войне. Кроме того, в списке, из которого составитель программы обязательно выбирает тексты для изучения, есть Шолохов, Окуджава, Кондратьев, Быков — то есть в поле зрения учителя и школьника попадает широкий круг текстов.

Как изменилась программа за последние 20–30 лет?

Довольно значительно. Например, в школе больше не проходят «Молодую гвардию» Фадеева и «Повесть о настоящем человеке». В программу 11-го класса о литературе XX века входят произведения о войне, лейтенантская проза. В списке появились авторы, которых раньше не было, например Булат Окуджава. И не только его проза, хотя она замечательная, но и военные песни, например «До свидания, мальчики» — они часто изучаются или звучат на школьных событиях, посвящённых Победе. Они созвучны детям, потому что в них представлен взгляд на войну героя-подростка.

В российском онлайн-сообществе учителей литературы «Методическая копилка словесников» мы обсуждаем профессиональные вопросы, в том числе изучение текстов о Великой Отечественной войне, и пытаемся в школьную практику возвращать забытые или малоизвестные имена. Несколько замечательных подборок в сообществе публиковалось, и учителя их используют. Это, например, стихи Иона Дегена, Семена Гудзенко, Яна Сатуновского, Михаила Кульчицкого, Александра Межирова, Евгения Винокурова.

«Мой товарищ, в смертельной агонии
Не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею ладони я
Над дымящейся кровью твоей.

Ты не плачь, не стони ты, мой маленький.
Ты не ранен, ты просто убит.
Дай-ка лучше сниму с тебя валенки.
Нам еще наступать предстоит».

1944 год, ​​​​​​Ион Деген, 19 лет

Танкист, ушедший на фронт после 9-го класса. Красноармеец. Разведчик. Курсант. Командир танка.

У меня есть подборка стихотворений, которые я предлагаю читать ученикам. К сожалению, во втором полугодии 11-го класса часто в реальной школьной практике на это остаётся очень мало времени, но стараемся эти разговоры с учениками обязательно вести.

Про пафос

Учителя часто скатываются в излишний пафос, говоря о войне. Некоторые не видят в этом проблемы, но подросток не воспринимает пафоса, для него это пустые разговоры и повод, чтобы в «Дваче» устроить дискуссию, как старперы рассказывают, что «деды на войне воевали».

В частности, поэтому средней школе так сложно говорить о войне. Часто разговор скатывается либо в патетику, либо в страшные подробности, жестокость и насилие, либо в военную историю — полки, сражения, фронты. И получается либо разговор, далёкий от детей, даже часто нечестный, лицемерный, либо разговор, далёкий от человеческой стороны вопроса. Бывает, что мальчики-девочки увлекаются историей, начинают думать, что война — марки танков и типы оружия. Хотя война — это другое… И про это тоже важно говорить.

Читайте также:

6 важных событий Второй мировой войны, о которых почти не рассказывают в школе

Один из выходов — внедрять в учительскую практику, как многие коллеги делают, короткие тексты — стихотворения или малую прозу о войне, то есть то, во что можно погрузиться за один урок, тексты, которые можно по-настоящему проанализировать и прожить, присвоить. Например, рассказ Виктора Некрасова «Вася Конаков», рассказы Эдуарда Кочергина из цикла «Ангелова кукла» о послевоенном времени, о судьбе людей, прошедших войну и выкинутых государством на обочину. Или удивительное стихотворение Бориса Слуцкого «Бесплатная снежная баба» — о том, что такое подлинная человечность на войне. Тексты короткие, но это возможность глубокого размышления для старшеклассников, у которых мало времени.

О «слезинке ребёнка», пилотках и гуманизме

В общем, получается, что нынешний вариант школьной программы довольно гуманен и сосредоточен на личности ребенка. Предыдущее руководство Министерства просвещения хотело ситуацию изменить, внедрить новые ФГОС, строго регламентирующие список произведений. Пока президент дал поручение приостановить принятие этих новых стандартов, его позицию поддержал и новый министр просвещения.

С одной стороны, много где уроки литературы ещё остаются пространством гуманизма. Это вообще, как мне кажется, миссия уроков литературы — оставаться человеческим пространством. Во-вторых, есть такое удивительное свойство литературы — она не становится во фрунт. Вот хочешь писателей поставить навытяжку, а они не вытягиваются. С другой стороны, попытки архаизировать программу, вернуть ей советский дух и отдалить от школьников делаются. По счастью, пока безуспешно.

В разговоре со школьниками, мне кажется, как раз важно соблюсти разумное соотношение между рассказом о героизме, о подвиге — и о страшной цене, которую за это платят.

Принципиально важно говорить с детьми о недопустимости войны как таковой — никогда, ни при каких условиях

Но тем не менее не забывать о величии духа людей, которые в ней участвовали. Моим представлениям идеально отвечает фильм, который я люблю смотреть с детьми. Это «Женя, Женечка и Катюша» по военной прозе Булата Окуджавы. Он человечный, живой, глубокий и искренний, в том числе — про врага, который тоже человек и, в общем-то, точно такой же, как и мы. Очень здорово в 11-м классе включать в программу книгу Светланы Алексиевич «У войны не женское лицо». Особенно в гуманитарном классе, где много девочек — снова получается разговор о взгляде на войну, созвучный школьникам.

Война глазами подростков и сложные эмоции

Плохо давить на простые эмоции — например, на слепую гордость народа-победителя, который поставил всех на место и «может повторить». Но такая же примитивная эмоция — нагнетание ужаса. Нужно уходить от этого. Литература должна учить сложности мира и сложности человека. И такие военные тексты есть — например, например, «Сотников» Василя Быкова, где нет готового ответа. Там все очень сложно.

Важным мне кажется знакомить учеников с текстами, где о войне рассказывается глазами подростков. Это возможность приблизить военную тему к детям. Потому что часто героические образы генералов вызывают любование красотой войны, что, мне кажется, очень вредно. А повествование от лица ребенка невозможно игнорировать. Возьмите «Блокадный дневник Тани Савичевой» или хрестоматию блокады, подготовленную Полиной Барсковой, — там много текстов, написанных детьми. Или книги Вадима Шефнера, Виктора Голявкина, Александра Неверова.

Читайте также:

«Страшно и холодно. Слышен крик с разных сторон погибающих и раненых людей»

Из современных книг стоит отметить «Облачный полк» Эдуарда Веркина. Хорошим вариантом разговора о войне может стать научно-популярная литература или нон-фикшн — например, как про военное время говорится в замечательной книжке «Истории старой квартиры», где через призму квартиры и дома идет разговор о войне: через понятное, через бытовое.

А ещё — замечательные современные тексты о природе нацизма: «Маус» А. Шпигельмана, «Книжный вор» М. Зусака.

Учат ли сейчас стихи о войне

В программе начальной школы тоже много текстов о войне. Есть учебники консервативные, в которых традиционные советские стихи о войне. А есть другие. Когда я работал в 4-м классе, мы с детьми учили наизусть прекрасное стихотворение Ахматовой про могилу воина, которую умывает весна, — «Памяти друга».

Мы проводили конкурс чтецов на военную тему в начальной школе, и дети учили замечательные тексты: Симонов, Гудзенко, Твардовский. Однако это вызывало сложное чувство — маленькие дети, которые рассказывают про кровь и эти ужасы. Думаю, что в этой теме, как и в остальных, очень важна деликатность, постепенность включения детей в проблематику.

Мы с коллегами показываем детям ролик с инфографикой количества убитых на войне, где видно, насколько больше потеряла наша страна, а с другой стороны — насколько это было массово и масштабно. Война — это всемирная катастрофа, в которой погибло множество народа со всех сторон.

5 книг о войне для школьников

• «Облачный полк» Эдуард Веркин
• «Иваново детство» Иван Богомолов
• «Маус» Арт Шпигельман
• «Книжный вор» Маркус Зусак
• «У войны не женское лицо» Светлана Алексиевич

Текст подготовлен при участии Анны Вахониной, студентки третьего курса журфака ЮГУ. На обложке: репродукция иллюстрации Ореста Верейского к поэме Александра Твардовского «Василий Теркин». РИА Новости / Александр Невежин

Педагогічна концепція Януша Корчака,

Ідеї Януша Корчака та сучасна педагогіка

Педагогічна концепція Януша Корчака, цитати та сучасна інтерпретація ідей у НУШ.

27 січня світ відзначав День пам’яті жертв Голокосту. Ця трагедія охопила кожну європейську країну у роки Другої світової війни. З огляду на це хотілося б згадати Януша Корчака, який поклав своє життя, захищаючи своїх вихованців з сиротинця, в газовій камері у Треблінці. Історія його життя і смерті – ода людяності, символ гуманності і відданості своїм ідеям.

Багато хто з кращих педагогів надихався ідеями Я. Корчака, створюючи педагогічну філософію ХХ століття, серед них і В. Сухомлинський. Гуманістичні принципи польського педагога суголосна з основними ідеями НУШ, а його роботи рекомендовані до прочитання сучасними вчителями. Найбільш цитованим фрагментом з робіт Я. Корчака є:

10 заповідей Старого Доктора

1. Не сподівайся, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя – як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той – третьому, і це необоротний закон вдячності.
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоби у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, то і виросте.
4. Не будь зверхнім до проблем дитини. Життя дано кожному по силах, і, будь певний, для неї воно важке не менше, ніж для тебе, а може, й важче, бо у неї немає досвіду.
5. Не принижуй дитину!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі із дітьми. Звертай на них більше уваги – ми ніколи не можемо знати, кого зустрічаємо у дитині.
7. Не картай себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено усе.
8. Дитина – це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, не тільки плід плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на збереження і розвиток у ній творчого вогню. Це вивільнена любов матері та батька, у яких буде зростати не «наша», а «своя» дитина – душа, віддана їм на збереження.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій того, чого не хотів би, щоби робили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, нещасливою, дорослою. Спілкуючись із нею, радуйся, бо дитина – це свято, яке поки що із тобою.

Ці постулати потрібно знати передусім батькам, але вони абсолютно чітко вписуються в межі педагогічних ідей, актуальних для школи. Адже Януш Корчак був переконаний, що лише виховання нового свідомого покоління дає надію на зміну світу та недосконалих суспільних відносин.

«Одна з найбільших помилок – вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину. Запальна дитина, не пам'ятаючи себе, вдарила; доросла людина, не пам'ятаючи себе, вбила. У простодушної дитини виманили іграшку; доросла людина програла в карти весь свій статок. Дітей нема – є люди, але з іншим масштабом розумінь, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів…».

Педагогічні ідеї Януша Корчака

Лейтмотивом усієї педагогічної діяльності можна назвати ідею: «Реформувати світ – це означає реформувати виховання». На той час його праці були новаторськими, у чомусь бунтарськими, та виходили за межі традиційних педагогічних уявлень. Та чи повністю прийняли ці ідеї сьогодні? Чи готовий сучасний світ у повній мірі приймати людей, вихованих за гуманістичними ідеалами?

Дослідники виокремлюють декілька підходів до визначення основ педагогічної майстерності. Узагальнивши їх, можна дійти таких висновків:

• Діяльність педагога базується на гуманістичних принципах: взаємна любов, повага, бажання дати дитині свободу бути тим, ким вона є, розуміння дитячих почуттів та мрій.
• Триєдина компетентність, яка передбачає самопізнання, бажання зрозуміти особливості психічного, фізичного та суспільного розвитку дитини та критичний аналіз власних методів викладання і помилок.
• Самовіддана праця, свідомість, наполегливість, професійний розвиток (удосконалення педагогічної майстерності, вивчення нових технік та методик, пошук індивідуального підходу до учня).
• Педагог має бути схильним до емпатії, вміти відчувати інших та співпереживати, розуміти власні душевні переживання.
• Високий культурний та моральний рівень педагога, бажання бути взірцем для наслідування.
• Бажання знайти спільну мову з дітьми, бути з ними щирим.

Можливо, ці ідеї виглядають дещо ідеалістичними у сучасному світі, але відмовлятися від них не можна. Все вартісне у цьому житті вимагає зусиль.

«Хороший вихователь від поганого відрізняється тільки кількістю зроблених помилок і завданої дітям шкоди. Є помилки, які хороший вихователь робить тільки раз і, критично оцінивши, більше не повторює, довго пам’ятаючи свою помилку <...>. Поганий вихователь свої помилки звалює на дітей. Хороший вихователь знає, що варто подумати і над дріб’язковим епізодом, за ним може стояти ціла проблема...».

Замість висновків

У контексті Нової української школи ідеї Януша Корчака не лише не втрачають своєї актуальності, а й ще більше актуалізуються. Виховання різносторонньо розвиненої особистості, здатної мислити, а також розвиток її вроджених талантів відбувається шляхом виключення авторитарних педагогічних методів. Любов до дитини, батьківська та вчительська, має стояти на першому місці.

Наскільки реально це втілити в життя – інше питання. Педагог має бути готовим не просто провести урок, а зробити трохи більше для своїх учнів. І під «трохи» мається на увазі таке: прислухатись, затриматись на хвилинку, аби спитати, чому дитина сумна, спробувати розібратись у причині агресії учня, посміхнутись, коли вже, здається, немає сил. Важливо розуміти, що у школі ви не просто вчитель та учень, ви дві людини з більшим та меншим життєвим досвідом. Тому в рівному ступені кожен з вас заслуговує на повагу.