Чим небезпечний дитячий перфекціонізм?
У шкільному віці перфекціонізм та гонитва за найвищими оцінками може стати причиною постійної тривоги та депресій.
Перфекціонізм – прагнення людини до ідеального результату – багато людей вважають своєю позитивною рисою.
Американський психолог Девід Бернс описав перфекціоністів як «людей, чиї стандарти виходять далеко за межі досяжного або розумного, людей, які з усіх сил наполегливо та невпинно докладають зусилля заради неможливих цілей, визначають власну цінність виключно категоріями продуктивності і успіху».
Здається, що перфекціонізм допомагає школярам досягати цілей. Такі діти відрізняються високою вмотивованістю, добросовісністю та сумлінністю. Виправити всі недоліки – їхнє головне правило. Але перфекціоністам важливо часто чути схвалення від батьків і вчителів, отримувати тільки найвищі бали, бути найкращими у колективі. Якщо ж дитина цього не отримує, якщо зазнає невдач, то дискомфорт та незадоволеність собою – це найменше, що вона відчуватиме.
Звідки з’являється перфекціонізм?
Насамперед його провокують батьки, які вимагають найкращого результату у школі, успіху в кількох гуртках водночас, участі у всіх можливих олімпіадах, проєктах… Дитина бачить високу планку, яку знизити не може, адже боїться засмутити рідних.
Перфекціонізму сприяє сама школа: оцінки за контрольні, рейтинги тощо. Учні намагаються перевершити один одного, продемонструвати свою важливість і лідерські якості. Однак така гонитва стає не тільки причиною можливого успіху, але й потенційною загрозою для здоров’я (і фізичного, і психічного), провокує проблеми у відносинах з оточенням.
Психологиня з Дюкського університету Елізабет Ломбардо у своїй книзі «Краще ідеалу» повідомляє, що 75% людей, які постійно чимось хворіють, а лікарі не можуть знайти цьому точну причину, – перфекціоністи.
Які наслідки перфекціонізму?
Постійна незадоволеність
Учні-перфекціоністи ставлять собі нереалістичні завдання і хочуть виконати їх ідеально. Якщо дитина не досягає такої цілі, то починається сеанс самокритики, тривоги, сорому. Через це дитина може жертвувати здоров’ям, спілкуванням з друзями, відпочинком, аби наступного разу зробити ліпше. Але навіть коли дитина досягає бездоганних результатів, вона каже собі: «Могло б бути й краще».
Концентрація на помилках
Учні-перфекціоністи не вміють пробачати собі свої помилки та йти далі. Будь-яка невдача сприймається болісно. Такі діти постійно згадуватимуть навіть найменші помилки та запитуватимуть себе «Чому я зробив/-ла не так?».
Гостра реакція на критику
Мета перфекціоніста – отримати схвалення, тому діти-перфекціоністи не вміють правильно сприймати критику. Вони бояться помилитися і почути невтішний вердикт оточення. Саме тому такі учні можуть до останнього наполягати на своєму.
Прокрастинація
Учні-перфекціоністи можуть відкладати виконання роботи до останнього. Причиною є страх не досягти найкращого результату, розчарувати батьків, учителів. Прокрастинація ж сприяє виникненню додаткових проблем: посилюється стрес, дитина не дотримується режиму дня, бо дороблює домашню роботу вночі. Якість виконання завдання при цьому, звичайно, знижується.
Депресія
Усвідомлення власної «неідеальності» викликає дискомфорт, сором перед оточенням. Недостатня кількість компліментів і схвалень змушуватиме учня відчувати себе некорисним і непотрібним. Перфекціоністам здається, що вони ніколи не зможуть відповідати вимогам суспільства. Через це виникає пригніченість, самотність, депресія.
Чого очікувати в майбутньому?
Насправді, мало кому зі школярів-перфекціоністів вдається досягти суттєвих успіхів. Так, перфекціоністи старанні та мають запас знань, але на практиці вони не здатні ними керуватися. Таким людям бракує рішучості стати лідером, вони уникають відповідальності, відкладають справи на потім, бояться ризикувати, зважають на думку оточення. Як результат – людина відчуває себе невдахою, бо так і не досягла своєї цілі або ж досягла її не так ідеально, як вона того хотіла.
Як допомогти дитині-перфекціоністу?
Батькам потрібно стежити за своїми вимогами та очікуваннями. Насамперед, вони повинні бути високими, але реалістичними. Головне – допомагати дитині концентруватися на реальних, а не захмарних цілях.
Учителям важливо хвалити учнів не тільки за результат, а й за зусилля. Нехай дитина розуміє, що гонитва за оцінками – не запорука успіху. Якщо навчання проходить із задоволенням, шанси на успіх завжди будуть високими.
