Неординарні психологічні експерименти, що розкривають особливості мислення дітей.
Оскільки психіка дітей тільки розвивається, школярі часом здатні утнути таке, що дорослі лише дивуються. Аби краще розуміти причини вчинків дітей, пропонуємо ознайомитися з кількома неймовірними експериментами, що відкривають неочікувані грані їх психічного життя та соціальної поведінки.
Терпіння і відкладене задоволення
У 60-х роках минулого століття кандидат психологічних наук Уолтер Мішель провів так званий «зефірний експеримент», у якому взяли участь вихованці Стенфордського дитячого садка (віком від 4 до 6 років).
Кожну дитину заводили до кімнати і ставили перед нею тарілку зі шматочком зефіру. Умова експерименту проста: якщо не з’їсти цукерку одразу, через 15 хвилин малюк отримає подвійну порцію ласощів. Аби діти не відчували контролюючий погляд дорослого, ведучий виходив з кімнати, лишаючи дитину одну.
Спочатку майже всі малюки намагались боротися зі спокусою. Хтось відвертався від зефіру, інші крутили в руках, відсували, облизували чи відщипували маленькі шматочки. Частина дітей поїдала зефір достатньо швидко, інші зривались у процесі очікування і лише третина малюків зуміла втриматися та витерпіти усі 15 хвилин.
Про що ми дізналися: Що молодша дитини, то слабшою є її здатність жертвувати негайним задоволенням заради нагороди у майбутньому. Терплячість залежить від таких факторів як соціальне благополуччя родини (діти з бідних родин частіше обирали тактику «краще одна зефірка зараз, ніж, можливо, жодної потім») та віра у виконання обіцянки (мотивація дітей, які мали досвід невиконаних дорослими обіцянок, була нижчою).
Копіювання агресивної поведінки
Експеримент канадського психолога українського походження Альберта Бандури, у якому брали участь 72 вихованці дитячого садка при Стенфордському університеті віком від 3 до 6 років.
Перед початком тесту вчений проаналізував поведінку малюків, оцінивши рівень агресії. Дітей об'єднали у 8 експериментальних груп, керуючися показниками первинного рівня агресії, а також створили контрольну групу з 24 хлопчиків та дівчат.
Кожного учасника заводили до ігрової кімнати, де частина груп спостерігала агресивну поведінку – спочатку дорослий грає з конструктором, але згодом починає бити іграшкового клоуна гумовим молотком, підкидати, штовхати ногами, супроводжуючи дії підбадьорюючими вигуками: «Дай йому в ніс!», «Він витримає, він міцний хлопець!».
Інша частина дітей спостерігала спокійну поведінку дорослих, а контрольна група не спостерігала ні за ким, демонструючи нейтральну дитячу поведінку без втручання сторонніх.
Після цього етапу малюків заводили до кімнати з купою іграшок, серед яких знаходилися вже знайомі: іграшковий клоун, молоток та конструктор. Діти, що спостерігали за агресивною поведінкою, проявляли більшу жорстокість по відношенню до клоуна, ніж інші. Групи, що спостерігали за нейтральними дорослими, продемонстрували спокійнішу поведінку, ніж діти з контрольної групи.
Про що ми дізналися: Діти чутливі до моделей поведінки, тож прояв агресії може бути не вродженою, а набутою рисою. Малюки частіше відтворюють поведінку дорослих спільної з ними статі, а хлопчики частіше імітують саме фізичну агресію.
Солодка чи солона каша
Радянський психологічний тест, продемонстрований у фільмі українського режисера-документаліста Фелікса Соболєва «Я та інші». В експерименті беруть участь чотири дитини, жодна з яких не попереджена про умови проведення тесту.
Перед дітьми стоїть тарілка з манною кашею, яка частково посипана цукром, а частково – сіллю. Ведуча по черзі пропонує кожній дитині спробувати кашу та сказати – солодка вона чи солона. Перші діти отримують солодку, а от останній дістається ложка солоної. У абсолютній більшості випадків остання дитина вирішує «бути як усі», тому повторює, що каша солодка.
Аналогічний тест було проведено з дітьми, троє з яких були попереджені про умови експерименту, а один – ні. Малюкам показують дві піраміди: чорну та білу. Підготовані діти завжди говорять, що обидві фігури білі, а останній має обрати – сказати правду, або повторити слова однолітків.
Про що ми дізналися: Думка, висловлена дорослими чи однолітками, істотно впливає на упередженість дітей. Страх піти проти більшості, здатися невдахою та стати посміховиськом, підштовхують малюків до конформної поведінки, всупереч власним відчуттям і досвіду. Якщо ви хочете отримати правдиву думку дитини, усуньте всі соціальні фактори, що здатні вплинути на її поведінку і рішення.
Знайомство з наведеними експериментами у класі – наочний приклад, що дозволить учням зі сторони поглянути на власні мотиви та поведінку. А вчителям – краще зрозуміти школярів.
(частина II)
Неординарні психологічні експерименти, що розкривають особливості мислення дітей.
У минулому матеріалі ми розглядали феномени відкладеного задоволення, принципи формування агресивної та конформної поведінки. Цього разу ми звернемося до не менш цікавих тем, а також згадаємо педагогів, які не лише взяли участь у дослідах, але й показали надзвичайну креативність, зробивши вклад в історію науки.
1. Приречені на успіх
Ми всі приречені на успіх. Саме це доводить соціальний експеримент, для якого психологи обрали звичайнісіньку вчительку. Жінку переконали, що вона пройшла серйозний відбір, адже її місія – навчати найбільш обдарованих дітей та оцінити їхні знання наприкінці навчального року.
Насправді «обдарованими» учнями були діти, які демонстрували доволі посередній рівень успіхів у школі, а подеколи навіть і не демонстрували їх взагалі. Утім, результати іспитів, проведених наприкінці року, здивували всіх. Показники дітей, які брали участь в експерименті, виявились у середньому вище, ніж у решти школярів.
Висновки: Впевненість, що діти здатні самі впоратися з будь-якими завданнями, адже мають неабиякі здібності, зробила їх більш успішними. Отже, незадовільні оцінки дітей не обов’язково залежать від когнітивних здібностей, величезну роль грає і налаштованість на позитивний результат.
2. Карі та блакитні очі
Наступний експеримент демонструє ефект прямо протилежний попередньому: негативні стереотипи здатні пригнітити розумові здібності дітей.
Цей дослід у 1970 році провела Джейн Еліот із учнями третього класу. Жінка поділила клас на дві групи – блакитнооких та карооких дітей, і у перший день експерименту повідомила, що люди з блакитними очима розумніші та більш привілейовані за решту. І це не вигадка, а результати досліджень!
Обранцям дозволялося гратися в новому спортзалі, отримувати додаткові порції ласощів, пізніше приходити з перерви тощо. Джейн усіляко підкреслювала та хвалила блакитнооких за найменші успіхи, тоді як карооким заборонялося грати з дітьми привілейованої групи і навіть пити воду з одного фонтанчика. У класі кароокі сиділи виключно на задніх партах та носили темні комірці, що мало підкреслити їхнє дискриміноване становище.
Результат експерименту був блискавичний. Блакитноокі продемонстрували несподіваний ріст кмітливості у навчанні, поводилися більш розкуто та впевнено, тоді як бідолашні кароокі були пригнічені та заледве справлялись із завданнями, які раніше виконували без особливих зусиль.
Цікавий факт: зі слів Джейн Еліот, у стані дискримінації карооким дітям знадобилось 5 хв. 30 с. на виконання вправи з картками, тоді як наступного дня, опинившись у привілейованому стані, вони виконали те ж завдання за дві з половиною хвилини. Блакитноокі виконали аналогічну вправу за 4 хвилини 18 секунд у дискримінованому положенні та за три у привілейованому.
Наступного дня ролі було змінено. Джейн вибачилася за «помилку», переконавши дітей, що саме кароокі є привілейованою групою, а вчорашні фаворити синьоокі посіли їхнє місце. Цього разу пригнічений стан і зниження успіхів у навчанні спіткали вже блакитнооких, після чого Джейн припинила експеримент та провела бесіду з дітьми.
Висновки: Будь-які прояви дискримінації та сегрегації погано впливають на самопочуття, пригнічують розумові здібності і знижують впевненість дискримінованої групи. Ефект зберігається навіть тоді, коли учасники експерименту знають про його суть та добровільно погоджуються на участь.
Люди є соціальними істотами, а тому вони схильні реагувати на соціальні маркери. Намагаючися перебороти негативний стереотип, мозок витрачає істотну частину когнітивних можливостей – це знижує ефективність його роботи і виконання завдань.
3. Експеримент «Третя Хвиля»
Попередній експеримент почався зі спроби осмислення расизму, а от у наступному викладач намагався наочно продемонструвати учням механізми, що свого часу перетворили громадян Німеччини на агресивних співучасників Третього Рейху.
На початку квітня 1967 року вчитель історії Рональд Джонс витратив тиждень занять одного зі старших класів загальноосвітньої американської школи на імітацію правил і традицій, що побутували у гітлерівській Німеччині.
Кожен день тижня був присвячений введенню елементів нацистської культури:
- Дисципліна: всі мали одночасно вставати з-за парт, входити у клас групами, відповідати вчителю виключно гучним та бадьорим голосом;
- Спільність: групові вигуки, лозунги, «партійні» вітання;
- Групова діяльність: завдання переконати інших школярів у необхідності дисципліни; розробка прапору «Третьої хвилі»; завдання залучити до організації одну «надійну» людину; доноси про порушення дисципліни у класі та критику «Третьої хвилі», якими активно займалися 20 учнів.
На цьому етапі один зі школярів (навчальні успіхи якого були найнижчими) настільки захопився ідеологією Третьої хвилі, що запропонував Рону стати його охоронцем; - Групова гордість: учні почули, що вони – частина загальнонаціональної молодіжної програми, чиїм завданням є політичне вдосконалення американської нації. Зі слів Рона, в інших штатах організуються аналогічні осередки «Третьої Хвилі», а у п’ятницю, опівдні, про створення загальнонаціонального руху по телевізору об’явить кандидат у Президенти.
На цьому етапі публічне осудження нелояльних до «Третьої хвилі» школярок-відмінниць уже не викликало обурення чи осуду з боку адептів руху. - У п’ятницю на виступ кандидата в Президенти чекало 200 учнів, які приєдналися до руху впродовж минулого тижня. Коли ж виступ так і не відбувся, і виявилося, що ніякого кандидата не існує, Рон зізнався – рух вигаданий, а дії учнів протягом тижня не надто відрізнялися від поведінки німців у часи Другої Світової війни.
Чимало школярів відчули розчарування, адже участь у «Третій хвилі» давала відчуття обраності, переваги над тими, хто участі у ньому не брав.
Висновки: Делегування відповідальності іншому (вчителю) та групова діяльність розмивають кордони особистості, знижуючи здатність до критичного осмислення дійсності. Що більша кількість учасників, то менше відчуття провини, сумнів у правоті, тоді як ентузіазм продовжувати справу невпинно зростає. На цьому етапі колектив можна «заразити» будь-якими ідеями, які будуть раціоналізовані (виправдані) адептами.
Знайомство з наведеними експериментами у класі – наочний приклад, що дозволить учням зі сторони поглянути на власні мотиви та поведінку. А вчителям – краще зрозуміти школярів.
